Щербина Никифор Панасович

ЩЕРБИ́НА Никифор Панасович (псевд.: Петро Їжак, П. Петрусь; 09. 02. 1900, станиця Старокорсунська Кубанської обл., нині Краснодарського краю, РФ — 21. 03. 1977, Нью-Йорк, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — поет, перекладач. Початкову й середню освіту (1922) здобув у рідній станиці. 1920–23 був секретарем і редактором літературно-етнографічного місячника «Зоря», в якому дебютував віршами. 1922 вступив до Кубанського педагогічного інституту, а через рік перевівся до Київського інституту народної освіти. Перебування в Києві від осені 1923 до початку 1926 — це найтемніший період його життя: довелося зазнати голоду, холоду й тяжкої праці, він захворів на різку неврастенію та гостре недокрів’я. Однак київський період життя Щ. мав і позитивне значення: відвідував лекції та літературні вечори, де читали свої твори Микола Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, М. Рильський та інші видатні українські письменники, його вірші друкували в багатьох журналах («Червоний шлях», «Життя й революція», «Глобус», «Всесвіт»), в альманасі Асоціації панфутуристів «Гольфштром» (Київ, 1925). Схвальні відгуки отримав, зокрема, від П. Тичини: «Щирі і прегарні ваші поезії. У них добрість якась і ніжність». На початку 1926, внаслідок побутових труднощів і проблем зі здоров’ям, він повернувся на Кубань, улітку наступного року переїхав до Харкова. Став членом «ВАПЛІТЕ» (1927), у 1929 надруковано його першу збірку поезій «Ранок», 1930 — наступну «Гомін буднів». Критик М. Степняк писав, що поезія Щ. відзначається «нестримною силою образотворчості, стихійним буянням образового мислення», проте представники офіційної партійної критики гостро засуджували поета: їм не подобалось, що поет не вихваляв радянської влади, а писав лише про природу та про свої настрої. Боячись переслідування чи арешту, Щ. покинув (1930) працю літературного редактора в ж. «Робселькор» і поїхав до Криму, де підробляв садівником в Алушті. Повернувся до Харкова, де 1931–36 студіював на літературно-лінгвістичному факультеті університету. Одночасно працював молодшим науковим співробітником мистецтвознавчого відділу Інституту літератури імені Т. Шевченка. Після закінчення університету викладав українську мову в середній школі, через рік — світову літературу в педагогічному технікумі, водночас був літературним редактором г. «Соціалістична Харківщина». Влітку 1938 був звільнений із роботи. Від 1939 до лютого 1941 працював у редакції г. «Шахтар». 1941 після 10-річної перерви знову мав можливість друкувати свої твори (г. «Соціалістична Харківщина», «Літературний журнал»). В останні тижні перед приходом німецьких військ Щ. переховувався, уникаючи агентів НКВС, які стежили за ним. Під час німецької окупації друкував свої твори в газетах «Нова Україна», «Нова доба», «Львівські вісті», а також у ж. «Золотий перстень». 1943 емігрував до Німеччини, поселився у таборі переміщених осіб в Авґсбурзі. Публікував вірші в українських еміграційних журналах «Наше життя», «Сьогодні», «Час», окрім того 1946 був редактором дитячого ж. «Новак», де вміщував свої твори для дітей. 1950 виїхав до США, оселився у Нью-Йорку. Був членом Об’єднання українських письменників «Слово». Друкував твори в українських газетах та журналах («Свобода», «Нові дні», «Самостійна Україна»), збірнику «Слово». Автор низки поезій для дітей, що об’єднані в збірці «Проліски» (Нью-Йорк, 1969). Вірші написані гарною чистою українською мовою, так просто і ясно, що їх відразу дуже легко запам’ятати. Вони відтворюють чари рідної української природи, виховують у дитині почуття любови до України, до рідної мови, розвивають естетичні смаки й шляхетні гуманні почуття.

П. В. Одарченко

завантажити статтю