Петров Олексій Леонідович

ПЕТРО́В Олексій Леонідович (Петров Алексей Леонидович; 04(16). 03. 1859, Санкт-Петербург — 05. 01. 1932, Прага) — російський вчений-славіст. Доктор словʼяно­знавства (1911). Почесний член Товариства імені А. Духновича в Ужгороді (1924). Закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету (1880). Викладав історію в гімназіях, працював професором словʼяно­знавства Вищих жіночих (Бестужевських) курсів (від 1887) та університету (1890—22) у Санкт-Петербурзі. 1922 емігрував у Чехо-Словач­чину. У Празі був професором Російського народного (вільного) університету і спів­робітником Російського закордон­ного історичного архіву, ви­вчав фонди Словʼянської бібліотеки. Досліджував словʼянське пита­н­ня в Чехо-Словач­чині, Австро-Угорщині, Румунії, Сербії. Ви­вчав також актуальні пита­н­ня історії та культури Закарпа­т­тя (Під­карпатської Русі), неодноразово від­відував край. Із цієї про­блематики особливу наукову цін­ність становить монументальна праця «Материалы для истории Угорской Руси» (вып. 1—7, С.-Петербург, 1905—14; вып. 8—9, Прага, 1923—32), за ви­да­н­ня перших випусків якої П. одержав наукові ступені спочатку магістра (1907), а потім і доктора. Під­тримував творчі взаємини з багатьма діячами науки й культури Закарпатської України (А. Годинкою, А. Добрянським, Є. Сабовим, І. Сільваєм, Є. Фенциком та ін.).

Завантажити статтю