Понтоппідан Генрік

ПОНТО́ППІДАН Генрік (Pontoppidan Henrik; 24. 07. 1857, м. Фредерісія, Данія — 21. 08. 1943, Копенгаґен) — данський романіст і новеліст. Нобелівська премія з літератури (1917, спільно з К.-А. Г’єллерупом) «за правдивий опис сучасного життя Данії». Народився у багатодітній родині пастора, змалку зазнав сильного впливу християнського вчення. Після закінчення середньої школи вступив до Політехнічної школи в Копенгаґені, проте 1879 залишив навчання й до 1882 працював в одній із сільських шіл, що відкрив його рідний брат Мортен. Від 1884 — у Копенгаґені, де познайомився з Ґ. Брандесом і брав активну часть у культурному житті столиці. 1887 повернувся в село до батьків, а від 1910 і до кінця життя мешкав у передмісті Копенгаґена. Дебютував 1881 оповіданням «Et Endeligt» («Кінець життя») у тижневику «Udeog Hjemme» («За кордоном і вдома»), у тому ж році з’явилася збірка його новел «Staekkede Vinger» («Підтяті крила»). У них П. змальовує життя, проблеми та конфлікти данської провінції, ідеалізує патріархальний побут сільського життя, якому в ролі своєрідного антиприкладу протиставляє місто з його «техніцизмом». У ранніх творах він виступає як письменник, близький до натуралізму, хоча з часом у його творчості посилюються реалістичні тенденції. Згодом друкує збірки оповідань про життя данського села середини 19 ст. — «Landsbybilleder» («Сільські картини», 1883), «Fra Hytterne» («Із сільських хат», 1887) та ін., повісті «Nattevagt» («Нічна варта», 1894), «Den gamle Adam» («Старий Адам», 1895), «Hø jsang» («Пісня пісень», 1896) тощо, в яких порушено психологічні, етичні та моральні проблеми тогочасного данського суспільства. Найнебезпечнішою загрозою для тогочасної Данії П. вважав порожнє базікання, фразерство та лінощі, що зводять нанівець ідеї політичного та технічного прогресу. Серед найвідоміших його творів — роман «Det forjfettede Land» («Обітована земля», 1891–95), де головний герой твору, пастор Ханстед, розірвавши усі зв’язки зі своїм аристократичним оточенням, одружився із селянкою, намагався стати ближче до народу, влаштувати життя на засадах справжньої моральності, однак всі його зусилля виявилися ілюзорними, а сам він наприкінці загинув; 8-томний роман «Lykke-Per» («Щасливець Пер», 1893–1904), в якому своєрідно поєдналися всі ті проблеми, що хвилювали автора впродовж його творчого шляху — антагонізм релігії та вільнодумства, соціального прогресу та патріархальних звичаїв, творчості та наслідування традиції, конфлікту міста і провінції тощо, автобіографічні мотиви також зробили свій внесок у структуру роману, зокрема навчання пасторського сина у Політехнічній школі, захоплення біологією, вчителювання у провінції, роздуми провінціала про перипетії життя великого міста і країни загалом тощо, проте у своєму підсумковому романі П. остаточно так і не відповів на питання, що його хвилювали, — ймовірно, саме тому сумно завершується твір про «щасливця» Пера, який лише в окремі хвилини життя вірив у свій талан, а насправді щасливою людиною ніколи й не був; 5-томний роман-хроніка «De dødes Rige» («Царство мертвих», 1912–16), в якому на тлі численної групи персонажів та широкої соціальної панорами суспільно-політичного життя країни змальований радикальний політик, що прагне закцентувати увагу на проблемах сучасного данського суспільства, що стоїть перед складним вибором свого подальшого шляху. До числа найбільш значних творів, написаних П. упродовж наступних десятиліть, належить автобіографічний цикл творів із 5-ти книг: «Drengeaar» («Роки юності», 1933), «Hаmskifte» («Зміна шкіри», 1936), «Arvog Goeld» («Спадок і обов’язок», 1938), «Familieliv» («Сімейне життя», 1940), «Under vejs til mig selv» («На шляху до самого себе», 1943). В останній із них автор, пригадуючи бурхливі роки, коли нові книги й нові ідеї могли приголомшувати країну, зізнається, що найголовнішою для нього завжди була творчість, якій варто віддаватися всією душею, інакше вона перетворюється на злободенне патякання. Американський літературознавець данського походження С. Россел так оцінював внесок П. у сучасну йому літературу: «Жоден данський письменник не відтворив свій час, свої проблеми і життя своїх сучасників з такою точністю, як Понтоппідан». Українською мовою перекладено його книгу «Із хат» (Л., 1899), її було видано як 11-е число першої серії «Літературно-наукової бібліотеки» (перекладача не зазначено).

Завантажити статтю