Важа Пшавела

ВА́ЖА ПШАВЕ́ЛА (ვაჟა-ფშაველა; справжнє — Разікашвілі Лука Павлович, ლუკა პავლეს ძე რაზიკაშვილი; 14(26). 07. 1861, с. Чаргалі, нині Душетського р-ну, Грузія — 27. 06(10. 07). 1915, Тифліс, нині Тбілісі) — грузинський письменник, громадський діяч. Учасник національно-визвольного руху в Грузії. Навчався у Телавській духовній (1877–79) та Горійській учительській (1879–82) семінаріях, був вільним слухачем юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету (1883–84). Учителював у Грузії. Від 1888 мешкав у рідному селі. Похований у Дідубійському пантеоні в Тбілісі, 1935 перезахований у Мтацміндському пантеоні. Під час перезаховання був присутній М. Бажан (разом з І. Абашидзе, Л. Асатіані, К. Каладзе, Т. Табідзе, С. Чіковані, П. Яшвілі). У поезії В. П. життя та світ представлені вічно нескінченною боротьбою між світлом і темрявою, добром та злом. Ця боротьба космічного характеру. Нація — безсмертний феномен, який кількісно може зменшуватися, але в її надрах назавжди зберігається дух безсмертя. Письменник по-філософськи узагальнив боротьбу між індивідом і суспільством, протиставлення й конфлікт, перипетії етичної довершеності та обов’язку, падіння й возвеличення людини, обов’язок перед Богом та Вітчизною, картини природи, побачені на світлі антиномії життя і смерті. Епічну творчість В. П. визначають три начала: героїчне, трагічне і гуманістичне — поеми «Сказання старця», «Ґіґліа», «Мисливець» (усі — 1886), «Ґоґотур і Апшіна» (1887), «Алуда Кетелаурі» (1888), «Бахтріон» (1892), «Гість і господар» (1893), «Змієїд» (1901), герої яких наділені яскраво вираженими національними особливостями й водночас мають загальнолюдські риси. У його оповіданнях на фоні колоритних образів змальовані реалістичні картини тогочасної Грузії, гострі соціальні конфлікти («Думи маленького пастуха», «Дареджан»; обидва — 1886). Найвищими взірцями грузинської ліричної прози стали, зокрема, оповідання «Оповідь косулі» (1883), «Сухий бук» (1889), «Кучі» (1892), «Гори високі» (1895). Серед найвідоміших п’єс — «Знедолений» (1911), «Лісова комедія» (1894). На честь В. П. названо гору в Грузії, джерело мінеральної води; у Тбіліському університеті від 1961 діє кабінет його імені, виходить щорічник «Збірник Важи». Українською мовою окремі поетичні твори переклали П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко, О. Новицький, прозу — Г. Наморадзе, Г. Халимоненко.

Рекомендована література

1. Новицький О. Дорога в Чаргалі // Літературна газета. 1961, 26 лип.;
   Google Scholar Internet
2. Бажан М. Думи і спогади. К., 1982;
   Google Scholar Internet
3. Тичина П. Високо підносимо тебе ми на руках // Тичина П. Твори: У 12 т. Т. 10. К., 1987.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю