ЩЕРБА́К Микола Петрович (16. 09. 1924, с. Савинки, нині Саратовської обл., РФ — 18. 01. 2018, Київ) — геолог, геохімік, мінералог. Батько Д. Щербака. Доктор геолого-мінералогічних наук (1972), професор (1988), академік НАНУ (1979). Заслужений діяч науки і техніки України (1995). Державна премія УРСР (1981) та України (1998) в галузі науки і техніки. Закінчив Сталінський індустріальний ін­ститут (нині Донецьк, 1947). Від­тоді працював у Микитівській геологічній партії тресту «Артемвуглерозвідка» (нині м. Бахмут Донецької обл.) та Пів­нічно-Східному геологічному управлін­ні Мінгео СРСР; 1958–69 — в Ін­ституті геологічних наук АН УРСР: 1965–69 — завідувач від­ділу абсолютного віку і ядерних процесів; від 1969 — завідувач від­ділу геохімії ізотопів і радіогеохронології, водночас 1973–77 — за­ступник директора, 1977–2008 — директор, від 2008 — радник при дирекції Ін­ституту геохімії, мінералогії та рудо­утворе­н­ня НАНУ (обидва — Київ). 1976–83 — академік-секретар Від­діле­н­ня геології, геохімії і геофізики АН УРСР. Головний редактор «Мінералогічного журналу» (1979–2008). Основні наукові дослідже­н­ня у галузі ізотопної геохронології. Зробив значний внесок у роз­виток ізотопно-геохімічних методів дослідже­н­ня гірських порід України. Сформулював ідею про два етапи гранітизації і магматизму в ран­ньому докембрії, а також про реперні ізохрон­но-геохронологічні рівні для об­ґрунтува­н­ня страти­графічної схеми Українського щита. Наукові роз­робки Щ., що повʼязані з геологічним виробництвом, були спрямовані на про­гнозува­н­ня і роз­робле­н­ня генетичних моделей формува­н­ня родовищ алмазів, золота, платиноїдів, рідкісних і рідкісноземельних елементів кольорових і чорних металів.