Химинець Василь Васильович

Визначення і загальна характеристика

ХИМИНЕ́ЦЬ Василь Васильович (24. 08. 1948, с. Кольчино, нині смт Мукачівського р-ну Закарпатської обл.) — фізик, педагог, політичний діяч. Батько В. Химинця. Доктор фізико-математичних наук (1985), професор (1987). Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1989). Закінчив Ужгородський університет (1971), де відтоді й працював: від 1981 — завідувач галузевої науково-дослідної лабораторії фізико-технологічних досліджень склоподібних напівпровідників Міністерства електронної промисловості СРСР, водночас від 1983 — начальник науково-дослідного сектору, 1988–91 — завідувач кафедри фізичних основ мікроелектроніки. 1988–90 — секретар партійної організації КПУ фізичного факультету та заступник секретаря партійного комітету КПУ Ужгородського університету; 1990–91 — секретар, у липні — серпні 1991 — 1-й секретар Закарпатського обласного комітету КПУ; водночас 1990–94 — голова економічної ради, 1994–99 — радник голови Ужгородської міськради; 1992–2004 — радник голів та секретар ради політичних партій при голові Закарпатської облдержадміністрації. 1992–2013 — завідувач кафедри педагогіки, психології та методики викладання, від 2013 — професор кафедри педагогіки, психології та освітнього менеджменту Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти; водночас 1992–96 — заступник генерального директора, генеральний директор міжнародного АТ «Меридіан»; від 1994 — президент фонду «Соціально-економічні дослідження проблем Закарпаття» (усі — Ужгород). Наукові дослідження: матеріалознавство, опто- та мікроелектроніка; розвиток національної і регіональної освіти і науки. Засновник наукового напряму — фізико-технологічне вивчення складних халькогалогенідних напівпровідників. З його ініціативи організовано видання педагогічної газети «Слово вчителя» (2003) та першого на Закарпатті педагогічного науково-методичного журналу «Освіта Закарпаття» (2005). Як головний редактор брав участь в укладанні «Педагогічної енциклопедії Закартаття» (Уж., 2021, т. 1; 2022, т. 2).

Завантажити статтю