Паутч Фридерик

ПА́УТЧ Фридерик (22. 09. 1877, м. Делятин, нині смт На­двірнянського р-ну Івано-Франківської обл. — 05. 07. 1950, Краків, Польща) — живописець і графік. Вчився в Краківській академії мистецтв (1900—06; викладачі Л. Вичулковський, Ю. Унєжиський), в Академії Жуліана в Парижі (1901, 1905). Ще під час здобу­т­тя освіти виконав ґротескні, динамічні рисунки для сатиричного львівсько-краківського часопису «Liberum Veto» (1903—05), а також гостро драматичну картину «Життя» (1905). Працював від 1904 у Львові; мав майстерню в будинку на нинішній вул. Генерала Чу­принки, 50/52. Створював порт­рети, пейзажі, фігурні композиції, натюрморти. Персональна ви­ставка — у Львові (1909). Від 1912 — професор академічного мистецтва у Вроцлаві; від 1919 — директор Школи декоративного мистецтва в По­знані (обидва — Польща); від 1925 — професор Краківської академії мистецтв, 1931—32 та 1939 — ректор. Член товариства «Штука» (1908). У львівський період творчості (а також пізніше) найбільше уваги приділяв пейзажам і сценам з життя Гуцульщини — регіону, що вважав для себе рідним. У творах П. епізоди з гуцульського побуту стають загальнолюдськими символічними образами буття, він прагне до уособле­н­ня віковічної боротьби, смерті, страж­да­н­ня й пере­мог людини. Це, зокрема, «Гуцульський похорон» (1907), «Свято Йор­дану» (1909—10), «Біля роз­пʼя­т­тя», «Утоплений» (обидва — 1911), триптих «Повінь у Карпатах» (1912, не збережений), «Гуцули», «Гуцульське весі­л­ля» (обидва — 1913). Наявні в гуцульських сценах риси екс­пресіонізму граничного виразу набули в його найві­домішій картині львівського періоду «Жебраки перед собором св. Юра» (1907). У 1907—11 створив серію психологічно виразних порт­ретів львівських письмен­ників — Л. Стаф­фа, О. Ортвіна, А. Мюл­лера, Я. Кас­провича, С. Вомелі. Специфікою його порт­ретного методу було загостре­н­ня характеристики душевного стану людини й метафоричне по­єд­на­н­ня фону порт­рета з головною фігурою. Колір та лінії у творах динамічні й дисонансні; характер веде­н­ня остан­ніх та сполуче­н­ня плям кольору на площині — імпульсивний та енергійний, уся фактура картини ніби вібрує. Особливо характерні різкі, грубі мазки білилом поверх червонасто-коричневого шару, що використовуються для своєрідних ефектів світлотіні. Деякі роботи П. зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв, Національних музеях у Кракові та Вроцлаві, Архідієцезіяльному музеї в Кракові, Художньому музеї в Пере­мишлі (Польща).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю