Петрова Ольга Миколаївна
ПЕТРО́ВА Ольга Миколаївна (10. 02. 1942, с-ще Красногвардійський Свердловської обл., РФ) — живописець, графік і мистецтвознавець. Кандидат мистецтвознавства (1974), доктор філософії (1993), професор (1995). Заслужена діячка мистецтв України (2006). Членкиня НСХУ (1976). Золота медаль Президії НАМУ (2021). Закінчила Український поліграфічний інститут у Львові (1967; викладачі М. Іванов, Г. Хижняк). 1963–80 працювала ілюстраторкою книг у видавництвах Києва та Ужгорода; 1975–94 — професор Київського інституту культури; 1995–2022 — професор кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Від 2013 — головний науковий співробітник відділу теорії та історії культури Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ. Основні галузі — театральна декорація, станковий живопис, графіка. У живописі використовує методи експресіонізму, метафоризму, нефігуративізму. Учасниця міських, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок від 1971. Персональні — у Києві (1990–2020-і рр.), Калькутті (Індія), Чернівцях (обидві — 1991), Львові (1997, 2018), Відні (1998), м. Осака (Японія, 2004), Тбілісі (2015). Деякі роботи зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), Національному музеї у Львові, Музеї мистецтв Грузії (Тбілісі), Бібліотеці Британського художнього музею (Лондон). Уклала альбом «Віктор Рижих» (К., 1986).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Сто встреч в мире искусств. Москва, 1980 (співавт.); Фольклоризм в современном изобразительном искусстве Украины (60–80 гг.). К.; Чц., 1992; Зоряне небо митця (Пам’яті акад. АМУ Д. Д. Лідера) // Мистец. обрії’2001–02: Альм. К., 2003; Мистецтвознавчі рефлексії. Історія, теорія та критика образотворчого мистецтва 70-х років ХХ століття — початку ХХІ століття: Зб. ст. К., 2004; Третє око. Мистецькі студії. Зб. ст. К., 2015; Мистецький Київ 1990-х. Реконструкція. К., 2019; Сміх, автор, твір. З української візуальності 1960-х — 2022. К., 2022. Тв.: триптих «Зірка Давида» (1992), «Втеча до Єгипту» (1993), «Бог є любов» (1994), «Маски» (1995), «Я — клоун» (1996), «Рай» (1997), «Вишня в Олі» (1998), «Нитка Аріадни», «Шосте відчуття» (обидва — 1999), «Готичний квартал» (2000), «Гарячі дахи Тосса де Мар», «Збулося літо» (обидва — 2002), «Нара. Ліс Касуга» (2004), «Французька провінція» (2009), «Світло» (2012), «Портрет С. Параджанова» (2013), «Пікассо на пляжі. Антіб» (2017), «Венеціанка» (2021).
Рекомендована література
- Ольга Миколаївна Петрова: Біобібліогр. покажч. 2012;
- Художник Ольга Петрова в текстах сучасників. 2020 (обидва — Київ).
Фотоілюстрації
Людина 
