РІЗНИЧЕ́НКО Юрій Володимирович (15(28). 09. 1911, Київ — 01. 01. 1981, Москва) — сейсмолог, геофізик. Син В. Різниченка. Доктор фізико-математичних наук (1945), професор (1947), член-кореспондент АН СРСР (1958). Державні нагороди СРСР. На­вчався у меліоративній проф­школі (1926–29), ін­ституті шляхів сполуче­н­ня (1930) та гірничо-геологічному ін­ституті (1931–35; усі — Київ). 1928–30 працював у роз­відувальних партіях Українського геологорозвідувального управлі­н­ня. 1935–36 — на військовій службі. 1936–38 — у сейсмічній лабораторії Всесоюзної контори геофізичних роз­відок; 1938–46 — в Ін­ституті теоретичної геофізики АН СРСР; 1946–55 — у Геофізичному ін­ституті АН СРСР; від 1955 — в Ін­ституті фізики Землі АН СРСР (усі — Москва); водночас 1945–55 — професор Московського геологорозвідувального ін­ституту, 1950–57 — Московського університету. Головний редактор журналів «Известия АН СССР. Серия Геофизическая» (1962–64) та «Известия АН СССР. Серия Физика Земли» (1964–81). Наукові дослідже­н­ня присвячені ви­вчен­ню пошире­н­ня сейсмічних хвиль з метою дослідже­н­ня будови земної кори та фізико-механічних властивостей гірських порід. За­пропонував узагальнений кінематичний метод інтер­претації сейсмічних даних — метод полів часу. Брав участь у роз­роблен­ні методу моделюва­н­ня сейсмічних хвильових процесів для виріше­н­ня зав­дань сейсморозвідки та ви­вче­н­ня структури Землі; методу ви­значе­н­ня сейсмічної небезпеки, що ґрунтується на кількісному досліджен­ні струшуваного середовища. На початку 1960-х рр. брав участь у Женевських пере­говорах щодо заборони ядерних ви­пробувань.