Поліщук Ярослав Олексійович

Визначення і загальна характеристика

ПОЛІЩУ́К Ярослав Олексі­йович (05. 12. 1960, с. Само­стріли Корецького, нині Рівненського р-ну Рівненської обл.) — літературо­знавець, критик, громадський діяч. Чоловік О. Пухонської. Доктор філологічних наук (2000), професор (2001). Член НТШ (1990), НСПУ (2011), Між­народної асоціації україністів (1992) та Між­народного комітету з історії славістики (2017). Премії імені В. Вин­ниченка (2003), імені І. Огієнка (2005), імені Б. Лепкого (2008), імені О. Білецького (2009), імені Л. Череватенка (2016), імені І. Виговського (Варшава, 2016—17), імені М. Коцюбинського (2022). Закінчив Рівненський педагогічний ін­ститут (1982), де від 1985 й працював (нині гуманітарний університет): 1991—2000 — завідувач кафедри; був професором Яґел­лонського університету (м. Краків, Польща, 2001—11), Національного університету «Острозька академія» (Рівненська обл., 2007—11) та Київського університету імені Б. Грінченка (2011—17); від 2017 — завідувач кафедри україністики Університету імені А. Міцкевича (м. По­знань, Польща).

Наукові дослідже­н­ня: український літературний модернізм і постмодернізм у культурному контекс­ті, літературна антропологія та урбаністика, геопоетика, постколоніальні студії, студії травми, теорія поколінь, єд­ність традиції й новаторства. Дебютував на­прикінці 1980-х рр. ста­т­тями про класичну українську літературу (Леся Українка, В. Стефаник). У 1990-х рр. ви­вчав про­блеми українського модернізму в теоретичному та історико-літературному аспектах: «Присутність від­сутності, або Про­блема читача Лесі Українки» («Леся Українка і національна ідея: Зб. наук. пр.», К., 1997), «Поезія і філософія: діалог пі­зна­н­ня» («Зарубіжна література в на­вчальних закладах», 1997, № 5), «Символи і метаморфози: своєрідність християнської символіки в модерній українській поезії…» («Дивослово», 1997, № 12). У 2000-х рр. продовжив дослідже­н­ня модернізму, опублікував низку статей у журналах «Сучасність» — «Філософська лірика: традиції і пер­спективи» (№ 7—8), «Слово і час» — «Сецесія: стиль парадоксів» (№ 4; обидві — 2000), «Поліфункціональність міфу в поетиці модернізму» (2001, № 2), «Естетичний досвід дека­дансу: аспект модальності і моди» (2002, № 4), «Маска та імʼя автора» (2006, № 5), «Наслухуючи “музику сфер”. Поетикальні паралелі творчості Михайла Коцюбинського та Кнута Гамсуна (2010, № 12), «Дивослово» — «Формули ідентичності Уласа Самчука на тлі доби» (№ 7), «Пейзаж людини від Михайла Коцюбинського» (№ 10; обидві — 2004), «Драматургія Лесі Українки: втіле­н­ня трагічного» (2005, № 5). Значний роз­голос мали праці, присвячені теоретичним про­блемам літературо­знавства та адаптації у вітчизняній науці нових методологій, — «Альтернативна історія літератури: постмодерна парадигма» («Слово і час», № 1), «Між модернізмом та постмодернізмом» (там само, № 4), «Православна Європа» («Критика», ч. 10; усі — 2002), «Металінгвістичний феномен суржику» («Українська мова та література», 2003, ч. 24), «Ін­сталюва­н­ня формальної критики» («Дискурс формалізму: українські контекс­ти», Л., 2004), «Україна Антона Чехова» («Дивослово», 2005, № 8), «Реінкарнація історії: методологічні дис­кусії в сучасному українському літературо­знавстві» («Ukraińskie zbliżenia literaturoznawcze», Lublin, 2006), «Про­стір ідеологічного впливу: до природи ре­презентації» («Український історичний збірник», 2008, вип. 11). Досліджував українсько-польські літературні взаємини: «Казімєж Пшерва-Тетмаєр: від­лу­н­ня в українській літературі («Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze», 2002, z. 13/14), «Краків та загадка таланту Василя Стефаника» («Український альманах», Варшава, 2002), «Історична тема в літературі як предмет полеміки: Гоголь — Куліш — Сенкевич — Старицький» («Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze», 2005, т. 19—20). Окремі студії присвячені творчості Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Вин­ниченка, Т. Шевченка, Б. Лепкого, М. Хвильового, У. Самчука, Н. Королевої, М. Гоголя, І. Огієнка, П. Загребельного та ін. Ви­ступав також як літературний критик, від­гукуючись на появу актуальних художніх творів українських письмен­ників (Л. Костенко, Ю. Андрухович, В. Даниленко, В. Лис, О. Забужко, М. Слабошпицький, Б. Гуменюк, Ю. Вин­ничук, Н. Мориквас, П. Кралюк, С. Андрухович, Леся Степовичка, О. Чупа). Своєрідним під­сумком літературно-критичної наукової діяльності П. стала книга «Ревізії памʼяті» (Лц., 2011). Одним із перших ви­вчав теми Революції гідності та російсько-української війни — «Narracje militarne w ukraińskiej powieści popularnej» («Porównania», 2014, № 5), «Ефект Євромай­дану і література» («Слово і час», 2015, № 10), «Ars masacrae, або Про те, чи є поезія на війні» (там само, 2016, № 7).

Пр.: Міфологічний горизонт українського модернізму. Ів.-Ф., 1998; 2002; Із дискурсів і дис­кусій. Х., 2008; Література як геокультурний проект. К., 2008; Пейзажі людини. Х., 2008; «І ката, і героя він любив…». Михайло Коцюбинський. К., 2010; Ukraińskie rozstaje. Białystok, 2015; Ре­Активність літератури. К., 2016; Гібридна топо­графія. Чц., 2018; Фронтирна ідентичність. Одеса ХХ ст. К., 2019; Пошуки Східної Європи. Чц., 2020; Краса у дзеркалах буття. По­знань, 2021.

Літ.: Гаврилюк Н. Глибина ріки // Слово і час. 2005. № 3; Осягне­н­ня слова: Бібліогр. покажч. праць Я. Поліщука. Р., 2010; Мочернюк М. На пере­тині культур і мистецтв: тринадцять історій зі світу літератури від Ярослава Поліщука // Spheres of Culture [Lublin]. 2012. № 3; Белімова Т. Динаміка роз­витку сучасної української літератури // Слово і час. 2016. № 10; Левченко Г. Дослідник у пошуку не-місць // Там само. 2019. № 2; Наєнко М. Науково-творчий ужинок Ярослава Поліщука // Ярослав Поліщук: науковець, крає­знавець, педагог: Бібліогр. покажч. Р., 2020.

М. І. Степаненко

Завантажити статтю