ПОЛІКА́РПОВ Ген­надій Григорович (16. 08. 1929, с. Велика Глушиця Середньоволзької, нині Самарської обл., РФ — 11. 08. 2012, Севастополь) — радіобіо­лог, гідробіо­лог. Доктор біо­логічних наук (1964), професор (1968), академік НАНУ (1990), Кримської АН (1994). Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Державна премія України у галузі науки і техніки (2007). На­вчався у Білоруському університеті (Мінськ), закінчив Саратовський університет (РФ, 1952). Учителював. Від 1956 — на Севастопольській біо­логічній станції (згодом Ін­ститут біо­логії пів­ден­них морів НАНУ): від 1963 — завідувач від­ділу радіобіо­логії (від 1971 — від­діл радіаційної та хімічної біо­логії), від 1991 — головний науковий спів­робітник цього від­ділу, 1968–73 — за­ступник директора з наукової роботи. Був керівником секції Між­народної лабораторії радіо­активності моря МАГАТЕ в Монако та членом її Секретаріату (1975–79). Організував і очолив першу в СРСР радіобіо­логічну лабораторію (1959). Основні наукові дослідже­н­ня присвячені створен­ню та роз­витку морської радіо­екології, радіаційної та хімічної екології морських організмів, молісмології Чорного моря, ви­вчен­ню екологічної ролі метанових струменів з сірководневих глибин Чорного моря. Сформував концептуальну модель зон потужностей доз для оцінюва­н­ня та про­гнозува­н­ня радіо­екологічних наслідків хронічної дії внаслідок ядерних аварій, а також для еквідозиметрії різноманітних антропоген­них чин­ників у водних екосистемах. Його дослідже­н­ня лягли в основу роз­робле­н­ня радіо­екологічних рекомендацій щодо забезпече­н­ня радіаційної без­пеки гідробіо­сфери. Дійсний член (1981) та президент Європейського від­діле­н­ня (1994–97), віце-президент (1991–94, 1999–2002) Між­народного союзу радіо­екологів.