Укадер Юлія Анатоліївна

УКАДЕ́Р Юлія Анатоліївна (18. 04. 1923, Уфа, нині Башкорто­стан, РФ — 15. 08. 2008, Київ) — скульпторка, педагог. Перша дружина Валентина, мати Тетяни Галочкіних. Заслужений художник України (1998). Бо­йові нагороди. Диплом 10-ї Республіканської художньої ви­ставки (1952). Членкиня СХ УРСР (1956). Учасниця 2-ї світової війни. На­вчалася в Московському (1945—46; викладачі О. Дейнека, К. Белашова), закінчила Київський (1952, викладачі М. Лисенко, О. Сиротенко) художній ін­ститут. Викладала композицію кераміки й малюнок у Київському училищі прикладного мистецтва (1952—53). Основні галузі — скульптура монументальна, станкова, малих форм. 1950—55 працювала з керамікою (серія тарелей, світильників), спільно з чоловіком створювала роботи у фарфорі та оргсклі. Авторка монументальних памʼятників загиблим воїнам (памʼятник солдату-визволителю), станкових композицій на літературну та міфологічну тематику. 1960 подарувала свої твори колгоспному музею в с. Ксаверівка (нині Білоцерківського р-ну Київської обл.). Від 1970-х рр. найчастіше працювала в жанрі ню. Мовою пластики людського тіла У. висловлювала власні почу­т­тя та від­чу­т­тя світу, пере­давала враже­н­ня від творів Лесі Українки, Т. Шевченка. Для робіт використовувала деревину сибірської модрини. Від кінця 1960-х рр. знову повернулася до кераміки (анімалістичні та фігуративні композиції). У 1980-х рр. викладала скульптуру у власній студії (серед учнів — О. Бланк, О. Коняєв). Учасниця всеукраїнських, всесоюзних та між­народних ви­ставок від 1952. Персональна — у Києві (2004). Деякі твори зберігаються в Національному музеї «Київська картин­на галерея», Національному художньому музеї України, Дирекції художніх ви­ставок України, Дирекції ви­ставок НСХУ (усі — Київ), Національному історико-етно­графічному заповід­нику «Пере­яслав» (Київська обл.), Красно­градському крає­знавчому музеї (Харківська обл.), Черкаському художньому музеї, Яготинському історичному музеї (Київська обл.).

Тв.: орг­скло — «Малюк» (1953), «Ластівка» (1955), «Полудень» (1967); мала пластика — «Зу­стріч», «Гімнастка» (обидві — 1955), «Спортс­менка із мʼячем» (1957; усі — фарфор, Баранівський фарфоровий завод Житомирської обл.); станкова скульптура — «Ніжність» (1978, граніт), «Либідь» (1980), «До сонечка» (1983, сибірська ялиця), ювілейна ваза з порт­ретом К. Білокур (1990, шамот), «Той, що греблі рве» (1990, 2003, сибірська модрина), «Мавка лісова» (1995), «Жар-птах» (2001, далеко­східний ільм).

Літ.: Юлія Укадер. Скульптура. Кераміка: Каталог персональної ви­ставки. К., 2004; Корусь О. Твори Юлії Укадер з фарфору і оргскла для масового виробництва та їх місце в контекс­ті творчості скульпторки // Художник і час. Декоративне мистецтво України на межі століть. В., 2023.

О. П. Корусь

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю