Пазоліні П’єр-Паоло

Визначення і загальна характеристика

ПАЗОЛІ́НІ Пʼєр-Паоло (Pasolini Pier Paolo; 05. 03. 1922, м. Болонья, Італія — 02. 11. 1975, Рим) — італійський письмен­ник, кіносценарист, літературо­знавець, мово­знавець. Народився в сімʼї військового, у 1940-і рр. захопився комуністичною ідеологією і впродовж двох десятиріч спів­працював із комуністами. Після закінче­н­ня Болонського університету (факультет літератури й мистецтва) 1947—49 викладав у ньому. Був звільнений за скандальним звинуваче­н­ням у гомосексуалізмі. Працював журналістом (Рим), від 1955 — на творчій роботі. Перші поетичні твори зʼявилися друком 1942 і були написані рідним фріальським діалектом мешканців пів­нічно-східного краю Італії, що знаходиться у прикордон­ні Австрії та Словенії. У 1950-і рр. опублікував кілька гостросюжетних романів, присвячених пере­важно темам із життя люмпенів з околиць великих індустріальних міст повоєн­ної Італії. Найпопулярніші з них: «Меткі хлопці» (1955) і «Жорстоке життя» (1959). Ранні поетичні й прозові твори 1940—50-х рр. просякнуті гострим соціальним протестом, наповнені натуралістичними (еротичними) елементами, написані майже винятково фріальською говіркою. Особливо показовою для цього періоду є поетична збірка «Не­зрівнян­на юність», яку склали коротенькі, часом мініатюрні поезії-образки, що є ніби своєрідними щоден­никовими записами автора й під­сумовують його жит­тєвий та творчий шлях за 1941—53 роки. Набагато гостріше соціально-політичне спрямува­н­ня мала на­ступна збірка «Прах Грамші» (1957), що вмістила 11 тематично різних чималих за зразком поем: «Апеніни», «Фріульські картини», «Пікас­со», «Народна пісня», «Земля праці», «Злиден­на Італія», «Плач екс­калатора», «Мітинг» та ін. П. писав також віршові пʼєси (1965): «Обговоре­н­ня», «Пілот», «Кальдерон». У 1960-і рр. його соціально-політичні по­гляди за­знали радикальних змін: він засумнівався у правильності своєї ідеотичної догматики, почав спри­ймати життя у його реальних проявах та від­чувати від­повід­альність митця за долю приниженої соціально, духовно й політично людини (твори «Меткі хлопці», «Жорстоке життя», «Трапеція»). Пере­важно на основі цих та ін. своїх прозових творів створив популярні фільми: «Ак­котоне, який ніколи не їв свій хліб із слізьми» (1961), «Мама Рома» (1962), «РоҐоПॻ (1963), «Голод після коха­н­ня», «Перша Євангелія після Матфія» (обидва — 1964), «Пташечка і пташечки» (1966), «Король Едін — ложе ґвалтувань» (1967), «Теорема — геометрія коха­н­ня» (1968), «Свинарник», «Медея» (обидва — 1969), «Декамерон» (1971), «Кентерберійські оповід­ки» (1972), «Еротичні оповід­ки 1001 ночі» (1974), «120 днів Содоми» (1975) та ін. Усі ці фільми, як власне і прозові твори П., побудовані на по­єд­нан­ні християнсько-марксистських та психоаналітичних під­валин, на викори­стан­ні притч. Події в них також роз­гортаються у міських і приміських нетрищах, або («Король Едін — ложе ґвалтувань» та ін.) в архаїчній давнині, яку П. намагається часом осучаснити. На­приклад, Христос зображений бунтарем («Євангелія від Матфія»). У багатьох фільмах часом знаходять прояв глибокі протиріч­чя самого їх автора. Так, у створеному на базі притчі фільмі «Втіхи великі й малі» (1961) автор пропагує від­мову в цій галузі мистецтва від будь-якої ідеології. У 1960-і рр. П. написав і поетичні твори (збірки «Віра мого часу», 1968; «Вірші у формі троянди», 1971 та ін.), але вже літературною італійською мовою. Викори­ста­н­ня еротичних сцен насильств та ґвалтувань у фільмах з метою політичних і релігійних спекуляцій («Теорема — геометрія коха­н­ня», «Свинарник») при­звело до конфлікту його з консе­рвативними елементами Римської католицької церкви. Як наслідок, П. звернувся до еротицизму Середньовіч­чя («Декамерон», «Кентерберійські оповід­ки»). Крім кінофільмів, він приділяв увагу й літературо­знавству. Так, ще 1952 П. упорядкував антологію «Діалектна поезія», а 1972 — збірку публіцистичних статей «Еротичний емпіризм».

Тв.: Poesie a Casarsa. Bologna, 1942; Ragazzi di vita. Milano, 1955; Le ceneri di Gramsci. Milano:, 1957; Una vita violenta. Milano, 1959; Accattone. Roma, 1961; La religione del mio tempo. Milano, 1961; Teorema. Milano, 1968; укр. перекл. — Поезії // З сучасної італійської поезії. К., 1958; Земля труда (уривок із поеми) // Бажан М. Італійські зу­стрічі. К., 1961; Яке нещастя — не знати Фрейда і Маркса // Всесвіт. 1994. № 10; Нафта: Роман. Х., 2014.

Літ.: Капельгородська Н. Людина в сучасному буржуазному кіно. К., 1975; [Інформація про остан­нє прижит­тєве інтервʼю] // Всесвіт. 1976. № 3; Череватенко Л. Роз­думи з приводу однієї моно­графії (Капельгородської Н.) // Там само. № 7.

І. В. Корунець

Завантажити статтю