Паламарчук Леонід Сидорович
ПАЛАМАРЧУ́К Леонід Сидорович (09. 08. 1922, с. Мусіївка Сквирського повіту Київської губ., нині Бердичівського р-ну Житомирської обл. — 26. 08. 1995, Київ) — мовознавець, лексиколог і лексикограф. Доктор філологічних наук (1977), професор (1979). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1982). Закінчив Київський педагогічний інститут (1949). Учителював (1940–41). Від 1952 — в Інституті мовознавства АН України: молодший, старший науковий співробітник, від 1960 — завідувач відділу, від 1978 — заступник директора, від 1987 — головний науковий співробітник відділу лексикології та лексикографії (від 1991 — Інституту української мови НАН України). Наукові дослідження П. з лексичної синонімії української мови, теорії лексикології та лексикографії, славістики відзначаються докладним семантичним та стилістичним аналізом: мовних явищ у синхронії; зв’язку словникового складу української літературної мови з позамовною дійсністю; шляхів лексичного збагачення та оновлення літературної мови; одиниць усної літературної мови, живомовних елементів з перспективою подальшого опрацювання в лексикографічних працях. Створив наукову школу лексикологів і лексикографів. Під науковим керівництвом П., за його редакцією та при безпосередній авторській участі видано низку академічних наукових праць, серед яких — «Дослідження з лексикології та лексикографії» (1965), «Лексикологія і лексикографія» (1966, 1969), «Російсько-український словник» у 3-х т. (1968, 1980–81, 1987–88; Державна премія УРСР у галузі науки і техніки, 1971), «Словник української мови» в 11-ти т. (1970–80; Державна премія СРСР, 1983), «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973), «Слово і фразеологізм у словнику» (1980), «Фразеологічний словник української мови» у 2-х кн. (1993, 1999), «Словник синонімів української мови» у 2 т. (1999– 2000, 2006). П. — співавтор, відповідальний редактор, голова та член редакційної колегії низки словників: «Українсько-російський словник» у 6-ти т. (1953–63), «Українсько-російський словник» (1964, 1971, 1975, 1976, 1984, 1986, 1990), «Словарь русских произведений Шевченко» у 2-х т. (1985), «Болгарсько-український словник» І. Стоянова, О. Чмир (1988), «Чесько-український словник» у 2-х т. (1988–89), «Словник антонімів української мови» Л. Полюги (1987, 1999, 2004), «Словник скорочень в українській мові» (1988; усі — Київ).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Лексична синоніміка художніх творів М. М. Коцюбинського. К., 1957; Словник специфічної лексики с. Мусіївки Вчорайшенського району Житомирської області // Лексикографічний бюлетень. 1958. Вип. 6; Українська радянська лексикографія (Питання історії, теорії та практики). К., 1978.
Рекомендована література
- Симоненко Л. О. Леонід Сидорович Паламарчук (1922–1995) // Лексикографічний бюлетень. 2005. Вип. 11;
- Винник В. О. Спомини про великого словникаря // Там само. 2012. Вип. 21;
- Його ж. Як створювався академічний тлумачний «Словник української мови» в 11 томах // Українська і слов’янська тлумачна та перекладна лексикографія. Леонідові Сидоровичу Паламарчукові. К., 2012;
- Гнатюк І. С. Наукова спадщина Леоніда Сидоровича Паламарчука в контексті сьогодення // Там само;
- Самойлова І. А. Професор Л. С. Паламарчук в історії української лексикології та лексикографії // Укр. мова. 2022. № 4.
Завантажити статтю
Людина 
