Приймак Борис Іванович

ПРИ­ЙМА́К Борис Іванович (29. 05(11. 06). 1909, м. Новочеркаськ, нині Ростовської обл., РФ — 17. 02. 1996, Київ) — архітектор. Дійсний член Академії будівництва і архітектури УРСР (1956). Народний архітектор СРСР (1970). Професор (1993). Премія РМ СРСР (1973). Учасник 2-ї світової війни. Державні нагороди СРСР. Закінчив Харківський художній ін­ститут (1930). Від­тоді працював у проєктних організаціях Харкова (зокрема й від­ділен­ні ін­ституту «Ді­промісто»); 1940—42 — в Архітектурній майстерні Московської міськради та Академії архітектури СРСР; 1946—51 — керівник архітектурно-планувальної майстерні ін­ституту «Київ­проєкт»; 1952—56 — за­ступник головного архітектора Києва, 1956—73 — головний архітектор Києва; 1972—90 — керівник архітектурної майстерні, професор кафедри архітектурного проєктува­н­ня Київського художнього ін­ституту. Серед реалізованих проєктів — планува­н­ня та рекон­струкції Запоріж­жя, Кривого Рога Дні­пропетровської обл., Маріуполя Донецької обл., Тбілісі (1930—36), оформле­н­ня Моста Патона (1950-і рр.), будинок Міністерства звʼязку (1950—55), головпоштамт (1952—56), готель «Москва» (нині «Україна», 1959—66), станції метро «Завод “Більшовик”» (нині «Шулявська», 1962—63), «Нивки», «Жовтнева» (нині «Берестейська»; обидві — 1971), «Червона площа» (нині «Контрактова площа», 1976) у Києві, генплан Києва до 2000 р., проєкт його центру (1963—67); над­гробок на могилі Ванди Василевської (1969, скульптор Г. Кальченко).