Леунов Олександр Володимирович

ЛЕУНО́В Олександр Володимирович (31. 12. 1987, с. Мала Рибиця Краснопільського, нині Сумського р-ну Сумської обл. — 16. 03. 2022, с. Камʼянка Ізюмського р-ну Харківської обл., де й був похований, пере­похований 27. 07. 2022 у м. Корець Рівненського р-ну Рівненської обл.) — військовик. Старший сержант. Герой України (2023, посмертно). На­вчався в Малорибицькій загальноосвітній школі та Лебединському медичному училищі (нині Сумський р-н; не закінчив, оскільки пішов на строкову службу). Був військовиком 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Сухопутних військ (м. Ново­град-Волинський, нині Звягель Житомирської обл.) та 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ (м. Кр­аматорськ Донецької обл.) Збройних сил України. Брав участь в антитерористичній операції та операції Обʼ­єд­наних сил на Сході України; від 24 лютого 2022 — у від­січі повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україну. Олександр Леунов, ризикуючи жи­т­тям, багаторазово рятував поранених бійців. Від­значився як командир взводу 3-ї аеромобільно-десантної роти під час бою по­близу с. Камʼянка. Знищив 3 танки та 2 БМП-3 противника, що намагався про­рватися з м. Ізюм в напрямку м. Словʼянськ Кр­аматорського р-ну. Завдяки рішучим діям Олександра Леунова було зупинено висува­н­ня ворожих колон і не допущено оточе­н­ня українських військ. Загинув у результаті прямого попа­да­н­ня з ворожого танку по БТР-80, з якого він вів бій.

Завантажити статтю