Леунов Олександр Володимирович

ЛЕУНО́В Олександр Володимирович (31. 12. 1987, с. Мала Рибиця Краснопільського, нині Сумського р-ну Сумської обл. — 16. 03. 2022, с. Кам’янка Ізюмського р-ну Харківської обл., де й був похований, перепохований 27. 07. 2022 у м. Корець Рівненського р-ну Рівненської обл.) — військовик. Старший сержант. Герой України (2023, посмертно). Навчався в Малорибицькій загальноосвітній школі та Лебединському медичному училищі (нині Сумський р-н; не закінчив, оскільки пішов на строкову службу). Був військовиком 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Сухопутних військ (м. Новоград-Волинський, нині Звягель Житомирської обл.) та 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ (м. Краматорськ Донецької обл.) Збройних сил України. Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України; від 24 лютого 2022 — у відсічі повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну. Олександр Леунов, ризикуючи життям, багаторазово рятував поранених бійців. Відзначився як командир взводу 3-ї аеромобільно-десантної роти під час бою поблизу с. Кам’янка. Знищив 3 танки та 2 БМП-3 противника, що намагався прорватися з м. Ізюм в напрямку м. Слов’янськ Краматорського р-ну. Завдяки рішучим діям Олександра Леунова було зупинено висування ворожих колон і не допущено оточення українських військ. Загинув у результаті прямого попадання з ворожого танку по БТР-80, з якого він вів бій.

Завантажити статтю