Порохівський Гнат Єрмилович

ПОРОХІ́ВСЬКИЙ Гнат Єрмилович (29. 01. 1888, с. Добра Уманського пов. Київської губ., нині Уманського р-ну Черкаської обл. — 14. 06. 1952) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1907), військове училище (1911). У роки 1-ї світової війни — командир кін­ного полку 34-го піхотного корпусу Пів­ден­но-Західного фронту. Один із керівників українізації корпусу 1917, сформував і очолив Чернігівський стрілецький полк імені геть­мана Полуботка. У 1918 — помічник командира 4-го пішого Холмського полку армії Української Держави. Під час антигеть­манського пов­ста­н­ня пере­йшов на бік пов­станців. Від грудня 1918 — нач­штабу 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії УНР; від січня 1919 — т. в. о. начальника Володимир-Волинської групи військ Армії УНР; 1919—20 — командир 6-ї Запасної, 2-ї Кулеметної бригад Армії УНР. У листопаді 1920 інтернований у Румунії. Був комен­дантом табору для інтернованих вояків-українців у м. Брашов (до 1924). Спів­засновник і спів­керівник Комітету допомоги українським емі­грантам імені С. Петлюри у Бухаресті, голова Товариства колишніх вояків Армії УНР у Румунії. Вміщував стат­ті та спогади у військово-історичних ви­да­н­нях «Табор», «Літопис Червоної калини», «Дні­про». У березні 1939 — військовий радник Карпатської України. Від червня 1941 — радник і пере­кладач ген­штабу румунської армії, 1942 — учасник боїв за м. Сталін­град (нині Волго­град, РФ). У листопаді 1944 заарештований радянськими органами державної без­пеки у м. Тімішоара (Румунія), засуджений до 25-ти р. увʼязне­н­ня. Помер на заслан­ні.

Завантажити статтю