Порохівський Гнат Єрмилович
Визначення і загальна характеристика
ПОРОХІ́ВСЬКИЙ Гнат Єрмилович (29. 01. 1888, с. Добра Уманського пов. Київської губ., нині Уманського р-ну Черкаської обл. — 14. 06. 1952) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1907), військове училище (1911). У роки 1-ї світової війни — командир кінного полку 34-го піхотного корпусу Південно-Західного фронту. Один із керівників українізації корпусу 1917, сформував і очолив Чернігівський стрілецький полк імені гетьмана Полуботка. У 1918 — помічник командира 4-го пішого Холмського полку армії Української Держави. Під час антигетьманського повстання перейшов на бік повстанців. Від грудня 1918 — начштабу 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії УНР; від січня 1919 — т. в. о. начальника Володимир-Волинської групи військ Армії УНР; 1919–20 — командир 6-ї Запасної, 2-ї Кулеметної бригад Армії УНР. У листопаді 1920 інтернований у Румунії. Був комендантом табору для інтернованих вояків-українців у м. Брашов (до 1924). Співзасновник і співкерівник Комітету допомоги українським емігрантам імені С. Петлюри у Бухаресті, голова Товариства колишніх вояків Армії УНР у Румунії. Вміщував статті та спогади у військово-історичних виданнях «Табор», «Літопис Червоної калини», «Дніпро». У березні 1939 — військовий радник Карпатської України. Від червня 1941 — радник і перекладач генштабу румунської армії, 1942 — учасник боїв за м. Сталінград (нині Волгоград, РФ). У листопаді 1944 заарештований радянськими органами державної безпеки у м. Тімішоара (Румунія), засуджений до 25-ти р. ув’язнення. Помер на засланні.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
