Попов Михайло Григорович

ПОПО́В Михайло Григорович (06(18). 04. 1893, м. Вольськ, нині Саратовської обл., РФ — 18. 12. 1955, Ленін­град, нині Санкт-Петербург) — ботанік. Доктор біо­логічних наук (1942), член-кореспондент АН УРСР (1945). Премія імені В. Комарова АН СРСР (1960). Державні нагороди СРСР. На­вчався в Казанському (нині РФ, 1911—13) та Петро­градському (нині Санкт-Петербург, 1913—17) університетах. 1917—19 працював у Саратовському університеті (РФ), 1920—27 — в Ін­ституті ґрунто­знавства та геоботаніки Турке­станського (від 1923 — Середньоазійського) університету (Ташкент). 1927 на за­проше­н­ня М. Вавилова пере­йшов до Всесоюзного ін­ституту прикладної ботаніки та нових культур ВАСГНІЛ, де обі­ймав посади вченого спеціаліста від­ділу плодівництва (Ленін­град, 1927—30), завідувача Середньоазійського від­діле­н­ня (Ташкент; 1928—29), директора Турк­менського від­діле­н­ня (м. Кара-Кала, нині м. Махтумкули, Турк­мені­стан; 1930—32), завідувача групи плодових культур і вино­граду (Ленін­град, 1932—33). У квітні 1933 заарештований за звинуваче­н­ням у приналежності до контр­революційного есерівсько-народницького осередку, засланий до Алма-Ати (нині Алмати), де працював старшим науковим спів­робітником, завідувачем Казахської бази АН СРСР (1933—38) та професором Казахського університету (1934—38). Після закінче­н­ня терміну засла­н­ня був обмежений у правах, зокрема не отримав до­зволу повернутися до Ленін­града. 1938—39 — за­ступник директора з наукової роботи Батумського ботанічного саду (Грузія); 1940—41 — професор Узбецького університету, 1942—44 — Військово-ветеринарної академії, 1943—44 — старший науковий спів­робітник Всесоюзного НДІ каракулівництва і пустельних пасовищ (усі — м. Самарканд, Узбеки­стан); 1944—45 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту ботаніки АН УРСР (Київ), водночас завідувач кафедри систематики вищих рослин Київського університету; 1945—48 — завідувач від­ділу гео­графії вищих рослин Львівської філії Ін­ституту ботаніки АН УРСР, водночас кафедри вищих рослин Львівського університету. Через тиск влади у період «лисенківщини» був змушений пере­їхати на Сахалін (РФ), де працював у філії АН СРСР (1948—50). Згодом ви­їхав до Іркутська (РФ), де від 1954 був завідувачем лабораторії флори і гербарію Від­ділу біо­логії Східно-Сибірської філії АН СРСР. Наукові дослідже­н­ня: систематика та флористика судин­них рослин, фітогео­графія, флорогенетика, еволюційне вче­н­ня. П. — один з основоположників гібридоген­ної концепції еволюції рослин­ного світу; ввів поня­т­тя «флора Ґінкго» та «флора Вельвичії» від­повід­но до мезофільної та ксерофільної флор. Досліджував флору Східного Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії та України. Ви­вчав ендемізм української флори. Описав 925 нових таксони судин­них рослин. На честь П. на­звано Гербарій Центрально-Сибірського ботанічного саду Сибірського від­діле­н­ня РАН (м. Новосибірськ, РФ) та 120 таксонів рослин різного рангу (зокрема Crataegus popovii Chrshan., Myosotis popovii Dobrocz., Plantago popovii Tzvelev).

Завантажити статтю