ПОЗНЯКО́В Микола Степанович (Позняков Николай Степанович; 1878, м. Курськ, Росія — 1941, Москва) — російський танцівник, музикант, хорео­граф, теоретик танцю. Закінчив Московську консерваторію (1905; кл. фортепіано), ви­вчав танець під керівництвом М. Мордкіна. 1921 від­крив у Харкові студію ритмопластики, де панував культ тіла, жесту, пози. 1923 студія продовжила роботу в Москві (серед учнів — екс­периментаторка танцю Н. Глан). У репертуарі — по­становки на музику В.-А. Моцарта (Рондо в турецькому стилі), Ф. Шопена (мазурки, прелюдії, ноктюрни), Р. Шуман­на («Сумне перед­чу­т­тя»), Ф. Мендельсона («Пісні без слів») та ін. Від 1924 — спів­робітник хореологічної лабораторії Державної академії художніх наук (Москва); роз­робив метод «пластичних рухів та музичних форм». Після ліквідації лабораторії від 1934 працював завідувачем ритмопластичної секції Центрального парку культури імені М. Горького (Москва). Ставив вишукані мініатюри та видовищні ви­стави в парковому театрі «Острів танцю» просто неба на березі озера. 1937 ритмопластичну секцію було закрито, що спів­пало з іншими заходами із ліквідації «формалістичних» екс­периментів. Хоча всі подібні студії були ро­зі­гнані, їхні досягне­н­ня влада використовувала для проведе­н­ня грандіозних масових свят та парадів. Творчий шлях П. є характерним для пред­ставників «fin-de-siècle» («кінця столі­т­тя») за радянських умов.