Павловський Юхим Арсентійович
ПАВЛО́ВСЬКИЙ Юхим Арсентійович (24. 03. 1872, с. Чернеччина Новомосковського пов. Катеринославської губ., нині Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. — 18. 05. 1956, Запоріжжя) — лікар, громадський діяч. Навчався в духовному училищі та семінарії, 1897–99 — у Томському університеті (Росія). Влітку на вакаціях мешкав у м. Катеринослав (нині Дніпро), працював у статистичному бюро Земської губернської управи. Під час відряджень у повіти розповсюджував серед селян українські книжки. Від 1900 під псевдонімом «Русин» і під власним прізвищем вміщував публікації у «Літературно-науковому вістнику», зокрема про життя українських переселенців у Сибіру. 1903 завершив освіту в Томському університеті й отримав диплом лікаря з відзнакою. 1903–11 — земський лікар у с. Михайло-Лукашеве Олександрівського пов. Катеринославської губ. (нині Запорізького р-ну Запорізької обл.); від 1911 — ординатор-хірург Катеринославської громади сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста. Водночас був членом ради і брав активну участь у діяльності місцевого осередка товариства «Просвіта», членом правління Катеринославського гімнастичного товариства «Сокіл», членом Товариства українських поступовців. Товаришував із Д. Дорошенком, В. Бідновим та ін. Брав безпосередню участь у підготовці ювілейного Шевченківського вечора в Катеринославі (1914). Проходив стажування в Італії, Німеччині, Швейцарії. З початком 1-ї світової війни — лікар офіцерського шпиталю в Катеринославі. Після Лютневої революції 1917 став заступником голови катеринославської «Просвіти». Від 1918 працював у лікарнях Дніпропетровська (нині Дніпро), як і інші українські діячі перебував під наглядом влади. 10 вересня 1929 заарештований, 28 січня 1930 за звинуваченням в участі у антирадянській організації засуджений до 3-х р. заслання. Покарання відбував у Ростовській обл. (РФ). Після звільнення мешкав у Дніпропетровську, від 1936 — у Запоріжжі. 28 березня 1938 заарештований вдруге, 27 липня 1939 засуджений до 6-ти р. таборів. Покарання відбував у Дніпропетровській в’язниці та Караґандинському виправно-трудовому таборі (Казахстан). Після звільнення залишився у таборі працювати лікарем як вільнонайманий. 1947 повернувся в Україну. У справі 1939 реабілітований 1996.
Рекомендована література
- Чабан М. Невтомний просвітянин // Літературне Придніпров’я. 2002. № 4;
- Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921): Біобібліогр. слов. Дн., 2002.