Павлюх Захар Гнатович

ПА́ВЛЮХ Захар Гнатович (16. 09. 1848, с. Хащів, нині Самбірського р-ну Львівської обл. — 24. 02. 1934, Чернівці) — військовик, право­знавець, живописець, громадський діяч. Батько О. Гузар (див. Гузарі). На­вчався у гімназіях в Самборі (від 1860) і Кракові (1868—69), водночас брав уроки малярства в Я. Матейка. Ви­вчав право у Яґел­лонському університеті в Кракові, від 1873 — у Ві­денському університеті. Член українського академічного товариства «Січ» у Відні (від 1873). Пере­бував на військовій службі, 1904 ви­йшов на пенсію в ранзі генерала-аудитора. Мешкав у Відні. З перших днів 1-ї світової війни брав активну участь в організації Легіону УСС. На перших зборах організаційного комітету УСС 1 вересня 1914 уві­йшов до складу секції вербува­н­ня добровольців, надав своє помешка­н­ня для пункту реєстрації січових стрільців-добровольців; від середини вересня — член Комітету допомоги українським біженцям Галичини і Буковини. Матеріально під­тримував засновані 1917 громадськістю українські школи на Волині, числен­ні українські товариства («Руська бесіда» у Львові, «Бойківщина» у Самборі та ін.), ви­да­н­ня, зокрема часопис «Діло». Один із організаторів урочистої зу­стрічі українцями митрополита Андрея Шептицького у Відні 27 серпня 1917, під час якої вручив митрополитові коштовну золоту плакету, виготовлену різьбярем П. Терещуком. Разом із діячами Союзу визволе­н­ня України від­відав 1-й полк Сірої дивізії в таборі Фрайштадт напередодні його ви­їзду в Україну та взяв участь у загальнотаборовому вічі українських солдатів та офіцерів 23 лютого 1918. Від квітня того ж року — військовий пред­ставник із воєн­них від­шкодувань при Буковинському кра­йовому уряді у Чернівцях; від початку 1919 — головний референт при Військовому суді ЗУНР у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), за зав­да­н­ням уряду ЗУНР за­ймався реорганізацією військового судівництва. Після окупації ЗУНР польським військом повернувся до Відня. Член-засновник Західноукраїнського товариства Ліги Націй (1922). На початку 1934 пере­їхав до дочки у Чернівці. Був ви­значним художником-порт­ретистом, автором порт­ретів Т. Шевченка, І. Франка, Андрея Шептицького, Ю. Романчука, Є. Олесницького, К. Чеховича, В. Яворського, О. Барвінського та ін. Усі свої мистецькі твори (45 порт­ретів) заповів Українському національному музею у Львові, у фондах якого більшість з них зберігається донині. Його порт­рет І. Франка 1940 при­дбав музей у Львові з ініціативи сина письмен­ника П. Франка, першого директора музею. Нині цей порт­рет (разом із порт­ретом М. Грушевського) прикрашає Дзеркальну залу Львівського університету. Написав спогади про українське життя у Галичині та Відні, опубліковані в українській періодиці.

Завантажити статтю