Пейков Михайло Петрович

М. М. Корчагіна

Пейков Михайло Петрович

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Пейков Михайло Петрович
Діяльність:: графік
Дата народження:: 11 жовт. 1941

ПЕ́ЙКОВ Михайло Петрович (11. 10. 1941, с. Каракурт Болградського р-ну Ізмаїльської, нині Одеської обл.) — графік, живописець, різьбяр. Член НСХУ (2017). Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові (1979; викладач А. Попов). Від 1980 працює художником-оформлювачем в Ізмаїлі. У різних техніках (акварель, туш, гуаш, олівець, літографія, ксилографія, вітраж, різьблення на дереві) створює картини, присвячені історії Бессарабії, побуту та праці селян, портрети історичних діячів та сучасників, пейзажі Придунавʼя, натюрморти, ілюстрації до книг, барельєфи із дерева. Використовуючи засоби реалістичного живопису, виробив власний стиль, що базується на збереженні албанських традицій, висвітленні народної культури, відображенні її колориту, регіональної та національної специфіки, високій майстерності, емоційності, гармонії. Учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1975. Від 1997 — постійний учасник виставок художників-болгар України в Києві, Одесі, Ізмаїлі. Персональні — в Ізмаїлі (2010–11, 2021), Києві (2019), Кишиневі (2022), Тирані (2023). Деякі твори П. зберігаються в Дирекції виставок НСХУ (Київ), Ізмаїльській картинній галереї, Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунавʼя, Ізмаїльському історичному музеї, Музеї історії Українського Дунайського пароплавства (Ізмаїл).

Додаткові відомості

Основні твори: «Чекання» (1975), «Автопортрет» (1975, 1982), «Наші соколята», «Продовження» (обидва — 1977), «Втомлена старість» (1982–83), «Відлига» (1980-і рр.), «Портрет дружини», ліногравюра «Леся Українка» (обидві — 1990), «Життєва мудрість» (1996), «Погляд» (1999), «Менеджер О. Пейков» (1990-і рр.), «Миротворець В. Пейков» (2000), «Осіннє золото» (2005), «Церква Пресвятої Богородиці у с. Каракурт» (2007), «Кобзареві думи» (2009), «З перших заробітків» (2010), «Фея флори», «Фея фауни», «Подих весни» (усі — 2011), «Болгарське весілля» (2018); етнографічна серія «Бессарабія — любов моя» (від 1980); різьблення на дереві — «Церква Різдва Богородиці» (1970), «Поезія кохання» (1979), «Мені тринадцятий минало», «Радість материнства», «На панщині», «Катерина», «Кобзареві думи»; декоративні тарелі «Жоржина», «Схід» (усі — 1970-і рр.); барельєфи «Леся Українка», «І. Франко», «П. Чакір», «М. Недопака» (усі — 2007–08).