Погребняк Петро Степанович

ПОГРЕБНЯ́К Петро Степанович (27. 06(10. 07). 1900, с. Волохів Яр Зміївського пов. Харківської губ., нині Ізюмського р-ну Харківської обл. — 25. 07. 1976, Київ) — фахівець у галузі лісівництва, екології, геоботаніки, ґрунто­знавства, фізичної гео­графії, палеогео­графії, геоморфології, ландшафто­знавства, охорони природи. Доктор сільськогосподарських наук (1939), професор (1940), академік АН УРСР (1948). Державні нагороди СРСР. Закінчив Охтирську гімназію (нині Сумська обл.) та лісотехнічні курси (1918), факультет лісівництва Харківського сільськогосподарського ін­ституту (1924). Працював науковим спів­робітником, завідувачем дослідної партії Всеукраїнського управлі­н­ня лісами (1926—30); завідувачем кафедри ґрунто­знавства Брянського лісотехнічного ін­ституту (РФ, 1931—33); завідувачем кафедри загального лісівництва та ґрунто­знавства Київського лісотехнічного ін­ституту (1933—41); за­ступником начальника Головного управлі­н­ня лісового господарства Грузії, старшим науковим спів­робітником НДІ лісового господарства Нарком­прому Грузії (1942—44); завідувачем кафедри ґрунто­знавства Київського університету (1944—45). Організатор і перший директор Ін­ституту лісівництва АН УРСР (1946—56; від 1954 — Ін­ститут лісу АН УРСР). Водночас 1953—55 був завідувачем кафедри фізичної гео­графії Київського університету, 1957—61 — завідувачем від­ділу екології рослин Ботанічного саду АН УРСР. 1965—76 очолював від­діл гео­графії ґрунтів України у Раді по ви­вчен­ню продуктивних сил України; від­діл фізичної гео­графії у Секторі гео­графії АН УРСР, від­діл екології й охорони рослин­ності Ін­ституту ботаніки АН УРСР (усі — Київ). Був головним вченим секретарем Президії АН УРСР (1945—46), віце-президентом АН УРСР (1948—52), головою Ради по ви­вчен­ню продуктивних сил АН УРСР (1965—70). Засновник і перший керівник Українського товариства охорони природи (1950—62). У 1945 був членом делегації України на установчій конференції ООН у Сан-Франциско (США). Його імʼя присвоєно Львівському лісотехнічному ін­ституту (1990). Наукові дослідже­н­ня з питань лісівництва, лісового ґрунто­знавства, геоботаніки, палеогео­графії, ландшафто­знавства, фізичної гео­графії, охорони природи тощо. Роз­роблена ним едафічна сітка типів лісорослин­них умов, яка побудована на основі екологічних критеріїв — трофності та вологості ґрунту, ви­знана лісівниками всього світу. Створив новий напрям лісівництва — порівняльну екологію рослин, яка широко за­стосовується в лісовому господарстві України та багатьох зарубіжних країн. Заснував наукову школу в лісівництві (українська екологічна лісова типологічна школа). Створене ним вче­н­ня про екологічну ординацію має велике значе­н­ня в екологізації науки про навколишнє середовище. Роз­роблене ученим геоботанічне ра­йонува­н­ня містить цінні ві­домості про рослин­ність України. П. висунув і об­ґрунтував гіпотезу про походже­н­ня степів за рахунок ценологічного чин­ника, про особливі риси колообігу речовин у ґрунтах під листяними лісами, про основну роль фізіологічної діяльності корі­н­ня в процесах підзолотворе­н­ня, створив уче­н­ня про природну родючість лісових ґрунтів. Наукові досягне­н­ня ученого свідчать про вагомий внесок не тільки в українське, а й світове лісівництво.

Завантажити статтю