Панова Віра Федорівна

ПАНО́ВА Віра Федорівна (Панова Вера Фёдоровна; псевдоніми: Старосельская В., Вельтман Вера; 07(20). 03. 1905, м. Ростов-на-Дону, Росія — 03. 03. 1973, Ленін­град, нині Санкт-Петербург) — російська письмен­ниця. Членкиня СП СРСР (1946). Сталінська премія (1947, 1948, 1950). Рано залишилася без батька й через матеріальну скруту не закінчила гімназію. Із 17-ти р. працювала в редакції ростовської газети «Трудовой Дон». 1926—27 вела від­діл фейлетону в газеті «Советский Юг», до середини 1930-х рр. — у газетах і журналах Ростова-на-Дону, друкувалася у газеті «Молодежь Дона» та дитячих ви­да­н­нях — газеті «Ленинские внучата», журналах «Костер» і «Горн». Улітку 1931 П. жила з родиною в Шишаках (нині смт Миргородського р-ну Полтавської обл.) на р. Псел і винесла звідти яскраві враже­н­ня. Пізніше письмен­ниця згадувала: «Коли я вперше побачила Шишаки, була зачарована ними і одразу ж закохалась. Згодом це село з його річкою, сосновим бором, білими хатками і вишневими садочками ві­діграло в моєму житті і в житті моїх дітей величезну роль». У повісті «Сережа» вона змалювала будиночок, в якому тоді жила. В інших творах («Ясный берег», «Кружилиха») зна­йшли від­ображе­н­ня «шишацькі деталі». Того ж року П. побувала у Великих Сорочинцях (Миргородський р-н), які пізніше описала в етюді «Сорочинцы. Ярмарка, та самая». Шишакам також присвячені етюди: «Из чего слагалась левада. Тропинка среди трав», «Дымы Березовки», «Цветок тыквы» («Нева», 1971, № 3). Після вбивства С. Кірова (1934) чоловіка П., спецкора «Комсомольской правды» Б. Вахтіна, було заарештовано, згодом він загинув на Соловках. Рятуючись від ре­пресій, П. разом із дітьми та матірʼю виїхала із Ростова-на-Дону й декілька років знову жила в Шишаках, лише іноді від­відуючи Москву та Ленін­град. Початок німецько-радянської війни за­став її з дочкою у м. Пушкін (РФ), однак до зими 1941 їй вдалося повернутися в окуповані Шишаки, де залишалися її дві бабусі з малолітніми дітьми. На­прикінці 1943 пере­їхала у м. Молотов (нині Перм, РФ). Від 1946 жила в Ленін­граді. Авторка романів, що витримали низку пере­ви­дань, — «Евдокия: (Семья Пирожковых)» (1944; опубліковано в альманасі «Прикамье», Молотов, 1945, кн. 8; 2-а редакція — «Ленин­градский альманах», 1959, кн. 16), «Спутники» (Ленин­град; Москва, 1946), «Кружилиха: (Люди добрые)» (1947; 5-е ви­да­н­ня — Ленин­град, 1948; X., 1985, серія «Зарево»), «Времена года: Из летописей города Энска» (1953; Москва, 1954; 2-а редакція — Ленин­град, 1956; Пермь, 1958), «Сентиментальный роман» (Ленин­град, 1958), «Который час? Сон в зимнюю ночь: Роман-сказка» (1962; опубліковано 1981), повістей «Ясный берег» (Ленин­град, 1949), «Сережа: Несколько историй из жизни очень маленького мальчика» (Ленин­град, 1955) , «Кон­спект романа» (1955), «Рабочий поселок», «Рано утром» (обидва — 1964), «Саша» (1965). Серед оповідань П. — «Валя», «Володя» (обидва — 1959), «Трое мальчишек у ворот» (1961), «Мальчик и девочка: Кинорас­сказ» (1962), «Про Митю и Настю» (1972). Писала також пʼєси («Илья Косогор», 1939; «В старой Москве: Картины», 1940; «Метелица: (Воен­ноплен­ные)», 1942; «Девочки», 1944; «Бес­сон­ница», 1945; «Проводы белых ночей», 1961; «Надежда Милованова: (Верность. Поговорим о стран­ностях любви...)», 1967 та ін.). Чимало її творів екранізовано. Опубліковано її спогади «О моей жизни, книгах и читателях» (Ленин­град, 1975; 1980).

Завантажити статтю