Панько Юліус

ПАНЬКО́ Юліус (18. 01. 1951, с. Довгуня, нині Пряшівського краю, Словач­чина) — український письмен­ник у Словач­чині. Член Спілки українських письмен­ників Словач­чини (1993) та НСПУ (2021). Премія імені І. Франка Літературного фонду Словач­чини (Братислава, 2014, 2016, 2020). Закінчив педагогічний факультет Університету імені П. Шафарика у Пряшеві (1973). Учителював у с. Местисько (1973—75), від 1975 — у Свиднику (обидва — нині Пряшівського краю). Пише українською та словацькою мовами. Дебютував у журналі «Дукля» (1987). У творах наскрізною є тема любові до рідного краю, до своїх людей, у них він описує життя українців під Дуклею серед словацького та польського населе­н­ня. Окремими ви­да­н­нями у пере­кладі словацькою мовою (пере­кладач — дружина письмен­ника М. Панько-Ганковська) ви­йшли повісті «(Ne)obmedzené možnosti» (2006), «Zárezy kamenistého poľa» (2019), «Vrece plné pravdy» (2020), «Prosím pekne» (2022; усі — Свидник), «Levoška» (Bratislava, 2008).

Завантажити статтю