Пашковський Євген Володимирович

ПАШКО́ВСЬКИЙ Євген Володимирович (19. 11. 1962, с. Разіне Дзержинського, нині Житомирського р-ну Житомирської обл.) — прозаїк, есеїст. Член НСПУ (1991), ПЕН-клубу (1993). Національна премія України імені Т. Шевченка (2001; за роман-есе «Щоденний жезл»). Премії Фундації доктора М. Дем’яніва «Свобода і мир для України» (1993), імені Є. Бачинського «У свічаді слова» (1996). Навчався у Київському педагогічному інституті (1984–87). Працював від 1980 монтажником на будовах Києва, підземним кріпильником на шахтах Донбасу, бетонувальником на підземних роботах «Київметробуду» тощо. Від 1992 — на творчій роботі; був оглядачем газети «Так» університету «Києво-Могилянська академія», головою комісії з видавничих проєктів НСПУ, головою правління «Шевченківсього фонду XXI ст.». Автор романів «Свято» (опублікований у журналі «Дніпро», 1989, ч. 9, 10), «Вовча зоря» (К., 1991), «Щоденний жезл» (К., 1999; доповнене видання — Л., 2011), «Безодня» (Л., 2005), «Осінь для ангела» (К., 2006); книжки есеїв «Дамоклова земля» (К., 2013). У своїх романах та есеях П. явив небачену в українській прозі енергію вислову, широту представлення буттєвих проблем та гостроту постановки духовно-моральних питань. Також дав приклад романного наративу, що твориться завдяки складній герметичній формі оповіді, розгортається в широкому ритмізованому синтаксисі, відображає рідкісне чуття нюансів та обертонів слова й прагнення творити нові словесні форми. Письменник дотримується переконання, що література, зокрема романістика, є інструментом «людино- і світовдосконалення». Гостра постановка етичної проблематики в романах та есеїстиці П. була зроджена атмосферою пізньорадянських 1980-х та пострадянських 1990-х і частково 2000-х рр., де було втрачено справжні духовно-ціннісні орієнтири й де панують морально-етичні викривлення, зумовлені тривалим пануванням радянської влади. Саме цим зумовлений письменницький патос викриття суспільних болячок і наголошення на потребі духовного переродження людини, водночас у романах П. високо підносить естетичний досвід прекрасного. Автор налаштований на сприйняття «чистих» проявів буття й високо поціновує ці прояви. У такому налаштуванні проявляється модерне переконання — а його вага в «розбожненому» модерному світі зростає — що краса є знаком божественного. Письменник змоделював глибоке поцінування миті, що в граничній концентрації репрезентує сутність та поезію життя; масштабно охопив визначальні тенденції навколишньої дійсності й тонко їх відрефлексував; з усією гостротою й нещадністю підняв різноманітні суспільні проблеми й запропонував шлях їхнього подолання. Стиль написання П. яскраво виявив дух модерної доби із такими прикметами як суб’єктивний авторський наратив, герметичне письмо, асоціативне розгортання подій, експресивна концентрація вислову, символіко-метафорична образність, складний інтертекстуальний діалог. У перекладі англійською мовою надруковані уривки романів «Осінь для ангела» у журналі «Index on Cenzorship» (1993, № 3; перекладачі — Р.-А. Джеймісон та Н. Левчук-Керечук), «Вовча зоря» в антології «From Three Worlds: New Ukrainian Writing» (Boston, 1996); німецькою — «Безодня» в антології «Letzter Besuch in Tschernobyl» (Marburg, 1994), «Щоденний жезл» у збірнику студій Ґете-інституту «Tschernobyl-Literarische Apokalyptik und Wirklichkeit» (Kiew, 1997), а оповідання «Вовча зоря» в антології «Ein Rosenbrunnen: junge Erzähler aus der Ukraine» (Reichelsheim, 1998); вірменською — «Щоденний жезл» у журналі «գարուն» («Весна», 1999, № 4).

Завантажити статтю