ПЄ́ТНІКОВ Григорій Микола­йович (25. 01(06. 02). 1894, Санкт-Петербург — 10. 05. 1971, м. Старий Крим, нині Кіровського р-ну, АР Крим) — поет, пере­кладач. Член СП СРСР (1955). Дитинство минуло в Харкові. Тут закінчив 3-ю гімназію (1913), музичну школу, юридичний факультет університету (1918). Друкувати вірші почав 1914 у місцевій періодиці. Спів­засновник та керівник (1914–22) видавництва «Лирень». Улітку 1916 по­зна­йомився в Харкові з В. Хлєбніковим, видав кілька його творів (зокрема антивоєн­ний маніфест «Труба марсиян»). 1918–19 очолював Всеукраїнський літературний комітет Наркомосу. Деякий час редагував літературну сторінку «Известий Времен­ного рабоче-крестьянского правительства Украины». 1919 у складі Червоної армії воював на Пів­ден­ному фронті. Влітку 1919 лікувався в Кременчуці на Полтавщині. Ця подія від­билася у вірші «В лазарете: (Из походной записи 1919 года)». Спільно з О. Чапигіним видавав у Харкові журнал «Пути творчества» (1919–20), в якому вмістив власний пере­клад «Учеников в Саисе» Новаліса. 1920–21 вірші П. друкували у полтавському літературному збірнику «Радуга». Пізніше він здійснив низку творчих по­їздок: на Урал, у Ленін­град (нині Санкт-Петербург), до Криму. 1925 за від­рядже­н­ням Головполітосвіти УСРР побував у Німеч­чині. Потім жив у Ленін­граді (1925–31), друкувався у місцевих та московських журналах «Звезда», «Новый мир», «Красная панорама», «Красная нива», «Резец», а також харківському журналі «Красное слово». 1931 повернувся до Харкова, редагував журнали «Лит­строй» та «Советская литература». 1937–58 мешкав у Під­московʼї (Малоярославець). Під час німецько-радянської війни працював на Пів­нічному Кавказі (Нальчик), друкувався у місцевих «Окнах ТАРС», ви­ступав на радіо, згодом пере­їхав до Киргиз­стану. На­прикінці літа 1956 прибув до Полтави, тут написав чернетку «Поздних стихов» (збірка «Заветная книга»), навіяних осін­нім пейзажем міста. «Опошни пестрая лазурь» від­билася у вірші «Украинская ярмарка». Від 1958 — у Старому Криму. Популяризував українську поезію й фольклор. Значне місце в його доробку за­ймали пере­клади. Після від­ві­да­н­ня Берліна, Гамбурґа і зна­йомства з німецькими літераторами уклав антологію сучасної поезії німецьких екс­пресіоністів «Молодая Германия» (О., 1926), збірник «Запад и Восток» (К.; X., 1935), в яких умістив і власні пере­клади (зокрема віршів Й. Бехера, С. Гейма, Д. Верфеля та ін.). Видав «Полное со­брание сказок братьев Гримм» (1948), «Украинские народные сказки» (Москва, 1948; 1955), «Украинские сказки и легенды» (Сф., 1966; 1971). Пере­кладав також твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка та ін. Уклав збірник «Мифы Эл­лады» (К., 1941), збірки віршів, нарисів і оповідань для дітей середнього та старшого віку «В огне отечествен­ной войны» та сатири й гумору «Народ смеется» (обидві — Нальчик, 1942). У 1934 в Харкові у пере­кладі українською мовою ви­йшли його «Ви­брані поезії», а 1972 в Лодзі польською — «Wiersze wybrane».