Пікуш Андрій Андрійович
ПІ́КУШ Андрій Андрійович (29. 10. 1950, с. Петриківка, нині смт Дніпровського р-ну Дніпропетровської обл.) — майстер петриківського розпису. Чоловік Марії, батько Тараса Пікушів. Заслужений майстер народної творчості України (1981). Народний художник України (2013). Національна премія України імені Т. Шевченка (2025). Премія імені К. Білокур (2009). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2009). Член НСХУ (1977). Мистецтву навчався в Т. Пати. Закінчив Дніпропетровське художнє училище (нині Дніпро, 1969; викладачі К. Беркута, В. Шпиганович, О. Куко). Працював у Петриківці: 1971—74 — творчим майстром петриківського розпису на фабриці «Дружба»; 1974—91 — майстром петриківського розпису в експериментальному цеху Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату. Водночас від 1972 учителював, зокрема 1984—91 — у Петриківській дитячій художній школі. Організатор і голова правління Центру народного мистецтва «Петриківка» (від 1991). Від 2017 — голова Дніпропетровської організації НСХУ. Учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1972. Персональні — у Дніпропетровську (1977, 1985, 2000, 2005, 2010, 2015, 2020), Новомосковську (Дніпропетровська обл., 1985), Києві (1987, 1995), Монреалі, Торонто (обидві — 1992), Вінніпезі (1993; усі — Канада), Нью-Йорку (1997), Чикаґо (1999; обидві — США). Створює розписи на папері, полотні, дереві, кераміці, гутному склі; працює в техніках батика, настінного розпису. Про його життя та творчість знято д/ф «Андрій Пікуш» (Київська кіностудія науково-популярних та документальних фільмів, 1986). Окремі роботи зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ), Дніпровському й Запорізькому художніх музеях, Дніпровському історичному музеї, Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (м. Переяслав Київської обл.), Полтавському краєзнавчому музеї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- панно — «Веселка», «Кучерявки», «Цибульки» (усі — 1972), «Святкове» (1975), «Шпаки на винограді» (1977), «Калиновий кущ», «Яблунька» (обидва — 1980), «Червоний букет», «Квітка» (обидва — 1982), «Соняшники» (1983), «Пави на калині» (1994, 2011), «Горлиця» (2000), «Півень» (2002, 2010), «Маки» (2010), «Колядники» (2010, 2016), «Весілля» (2014), «Городина» (2018), «Зозуля» (2020), «Індик» (2021), «Змієборець» (2023); вази — «Цвіт калини» (1983), «Птах» (1998); миска «Полуниці»; баклага «Півонії»; штоф «Червоний»; посудина «Ведмідь» (усі — 1984); тарелі — «Весілля», «Шпак», «Букет» (усі — 1988), «Козак Мамай» (2002), «Писанкарки» (2003), «Півень» (2019); куманець, плесканець (обидва — 2003).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
