Павловський Володимир Олександрович
Визначення і загальна характеристика
ПАВЛО́ВСЬКИЙ Володимир Олександрович (14(26). 06. 1896, м-ко Петровірівка Тираспольського пов. Херсонської губ., нині село Березівського р-ну Одеської обл. — 02. 03. 1986, м. Харбін, Китай) — громадський діяч. Закінчив приватну гімназію у Миколаєві, від березня 1916 навчався у 2-й Київській школі прапорщиків. Від січня 1917 — на Північному фронті. Після Лютневої революції 1917 призначений командиром полку 3-ї Сибірської стрілецької дивізії. 20 травня 1918 вступив до Томського офіцерського батальйону, але як українець 30 травня того ж року був звільнений зі служби. У червні–жовтні 1918 — начальник дільниці у повітовій міліції. 22 жовтня 1918 добровільно вступив до білої армії адмірала О. Колчака. 18 травня 1919 поранений, евакуйований для лікування у Манджурію. Від 1919 служив в охоронній сторожі в Харбіні; 1924–28 — управляючий друкарнею; 1928–32 — управляючий друкарнею газети «Harbin daily news», власником якої був американець; 1933–39 — власник української друкарні «Рекорд», в якій друкували більшість українських видань у Харбіні. 1925 видав два числа г. «Далекий Схід». Протягом наступних років 14 разів подавав прохання про дозвіл на видання українського часопису в Харбіні, на які отримував відмови від китайської влади з різними мотиваціями. Від 1932 — член Української ради громадських уповноважених. Один із фундаторів, член президії (від 1930), секретар (1935–36) товариства «Просвіта». 1934–36 — секретар Спілки українських емігрантів у Маньджу-Ді-Го. Один із засновників (1935) і член правління (1944–45) Української національної колонії (УНК) у Маньджу-Ді-Го.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
