ПАНЧИ́ШИН Маріян (06. 09. 1882, Львів — 09. 10. 1943, там само) — лікар, громадський діяч. Чоловік О. Кривокульської-Панчишин, батько М.-А. Панчишина. Дійсний член НТШ (1920). Закінчив Львівський університет (1909). Водночас із на­вча­н­ням працював в Ін­ституті описової анатомії. 1909–18 — у клініці внутрішніх хвороб Університету, де від 1912 очолював рентґенологічний від­діл. Під час 1-ї світової війни організовував протиепідемічні шпиталі; у роки Визвольних змагань 1917–21 брав участь у діяльності Українського горожанського комітету, опікувався пораненими військовиками та полоненими. Спів­організатор Українського таємного університету у Львові, був деканом медичного факультету, професором кафедри анатомії, 1923–25 — ректором. Водночас провадив приватну практику, працював ординатором поліклініки Народної лічниці, був особистим лікарем Андрея Шептицького. Спів­засновник Українського шпиталю у Львові, фундатор першого в Галичині протитуберкульозного диспансеру. Член (1919), голова Українського лікарського товариства, спів­редактор його «Лікарського вісника», організатор Українського гігієнічного товариства (1929). У 1939 при­значений завідувачем обласного від­ділу охорони здоровʼя, обраний депутатом Народних зборів Західної України і Верховної Ради СРСР. Користуючись своїм службовим становищем, надавав допомогу в уникнен­ні ре­пресій. Очолив кафедру внутрішньої медицини Львівського медичного ін­ституту. Під час німецької окупації брав участь у створен­ні на базі Ін­ституту медичних фахових курсів. Член Української національної ради (1941–42). Помер унаслідок серцевого захворюва­н­ня, спричиненого воєн­ними подіями та пере­слідува­н­нями українських учених. Біля головного корпусу Львівської обласної клінічної лікарні П. встановлено памʼятник, одну з вулиць Львова на­звано його імʼям. У будинку, де мешкав учений в остан­ні роки життя, від­крито Музей історії медицини Галичини його імені.