Паславський Іван Михайлович

ПАСЛА́ВСЬКИЙ Іван Михайлович (псевдонім — Лев Галицький; 31. 05. 1895, с. Буців, нині Яворівського р-ну Львівської обл. — після 1945) — журналіст, громадський діяч. На­вчався у гімназії в Яворові, де став одним із засновників та провід­ників осередку товариства «Пласт» (1913). У серпні 1914 вступив до УСС. У січні 1915 у Карпатах потрапив у російський полон. Пере­бував у таборі військовополонених у м. Павло­град; 1920—21 працював у «Вечерней газете» та брав участь у діяльності українських організацій у м. Владивосток; 1922 — у м. Іркутськ (усі — РФ). У травні того ж року Забайкальська українська окружна рада подавала клопота­н­ня про при­значе­н­ня його учителем місцевої української школи. Від 1923 — у м. Харбін (Китай), де викладав у ліцеї св. Миколая. Один із засновників і голова Українського Галицького комітету в Харбіні (1925). У тому ж році — редактор тижневика «Українське життя»; 1929—30 — спів­редактор сторінки «Украинская жизнь» у г. «Гун-бао»; 1932 — видавець і редактор г. «Українські листи з Далекого Сходу», що друкував на власні кошти; від 1934 — адміністратор місячника «Ватра», який планували видавати у Харбіні. Спів­засновник і отаман товариства «Січ» (1926—28, 1934—35); засновник і голова (від 1928) осередку товариства «Просвіта». 30 липня 1933 подав заяву про складе­н­ня повноважень голови, формально посилаючись на велику пере­втому та поганий стан здоровʼя, фактично — не погоджуючись із втягне­н­ням товариства «Просвіта» у боротьбу за будинок Українського національного дому. Від вересня 1933 до березня 1935 — член ради та бібліотекар, від 10 березня 1935 до жовтня 1936 — знову голова товариства «Просвіта». Член президії Українського національного громадського комітету (1932), член Української ради громадських уповноважених (1933); від грудня 1933 — за­ступник голови установчих зборів Української національної громади в Маньджу-Ді-Го. Член Українського товариства прихильників літератури, науки, мистецтва (1934). Один із організаторів Української національної колонії (УНК) у Маньджу-Ді-Го, голова її установчої конференції (1935) і загальних зборів (1936). Як артист-аматор грав у ви­ставах драматичних гуртків товариства «Просвіта» (1929), Спілки української молоді (1933), УНК (від 1937), під час 2-ї світової війни — в українській трупі в Українському національному домі та в театрі «Модерн». Голова Українського театрально-спів­очого товариства при УНК (1938). Від 1941 вів курси з української історії для молоді при УНК, у квітні 1944 обраний її секретарем, однак японська влада не до­зволила йому виконувати ці функції й усунула з посади. Після окупації Маньчжурії радянською армією 1945 заарештований і вивезений до СРСР. Ймовірно, загинув в увʼязнен­ні.

Завантажити статтю