Паславський Іван Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ПАСЛА́ВСЬКИЙ Іван Михайлович (псевдонім — Лев Галицький; 31. 05. 1895, с. Буців, нині Яворівського р-ну Львівської обл. — після 1945) — журналіст, громадський діяч. Навчався у гімназії в Яворові, де став одним із засновників та провідників осередку товариства «Пласт» (1913). У серпні 1914 вступив до УСС. У січні 1915 у Карпатах потрапив у російський полон. Перебував у таборі військовополонених у м. Павлоград; 1920–21 працював у «Вечерней газете» та брав участь у діяльності українських організацій у м. Владивосток; 1922 — у м. Іркутськ (усі — РФ). У травні того ж року Забайкальська українська окружна рада подавала клопотання про призначення його учителем місцевої української школи. Від 1923 — у м. Харбін (Китай), де викладав у ліцеї св. Миколая. Один із засновників і голова Українського Галицького комітету в Харбіні (1925). У тому ж році — редактор тижневика «Українське життя»; 1929–30 — співредактор сторінки «Украинская жизнь» у г. «Гун-бао»; 1932 — видавець і редактор г. «Українські листи з Далекого Сходу», що друкував на власні кошти; від 1934 — адміністратор місячника «Ватра», який планували видавати у Харбіні. Співзасновник і отаман товариства «Січ» (1926–28, 1934–35); засновник і голова (від 1928) осередку товариства «Просвіта». 30 липня 1933 подав заяву про складення повноважень голови, формально посилаючись на велику перевтому та поганий стан здоров’я, фактично — не погоджуючись із втягненням товариства «Просвіта» у боротьбу за будинок Українського національного дому. Від вересня 1933 до березня 1935 — член ради та бібліотекар, від 10 березня 1935 до жовтня 1936 — знову голова товариства «Просвіта». Член президії Українського національного громадського комітету (1932), член Української ради громадських уповноважених (1933); від грудня 1933 — заступник голови установчих зборів Української національної громади в Маньджу-Ді-Го. Член Українського товариства прихильників літератури, науки, мистецтва (1934). Один із організаторів Української національної колонії (УНК) у Маньджу-Ді-Го, голова її установчої конференції (1935) і загальних зборів (1936). Як артист-аматор грав у виставах драматичних гуртків товариства «Просвіта» (1929), Спілки української молоді (1933), УНК (від 1937), під час 2-ї світової війни — в українській трупі в Українському національному домі та в театрі «Модерн». Голова Українського театрально-співочого товариства при УНК (1938). Від 1941 вів курси з української історії для молоді при УНК, у квітні 1944 обраний її секретарем, однак японська влада не дозволила йому виконувати ці функції й усунула з посади. Після окупації Маньчжурії радянською армією 1945 заарештований і вивезений до СРСР. Ймовірно, загинув в ув’язненні.

Завантажити статтю