Пошивайло Федір Іванович

ПОШИВА́ЙЛО Федір Іванович (криптонім — Ф. П.; 05(17). 02. 1885, с. Рашівка Гадяцького пов. Полтавської губ., нині Миргородського р-ну Полтавської обл. — 12. 06. 1950, м. Буф­фало, шт. Нью-Йорк, США) — педагог, літератор. Батько І. Пошивайло-Колос. Після закінче­н­ня сільської міністерської школи (1899) вчителював у Херсонському пов. Херсонської губ. 1903—07 на­вчався у Новобузькій учительській семінарії на Херсонщині (нині м. Новий Буг Баштанського р-ну Миколаївської обл.), потім працював в українських поселе­н­нях на Кубані: 1907—08 — учитель 2-класної школи в станиці Єкатеринінська, 1908—10 — завідувач 2-класної школи в станиці Родниковська (обидві нині — Краснодарський край, РФ). Повернувшись на Полтавщину, 1910—11 завідував 2-класною міністерською школою в м-ку Лютенька Гадяцького пов. (нині село Миргородського р-ну Полтавської обл.). 1911—14 на­вчався у Київському учительському ін­ституті, був активним дописувачем педагогічного журналу «Світло», в якому вмістив низку статей і рецензій (під криптонімом). Друкувався також у часописах «Рада», «Сніп», «Літературно-науковий вісник». Здобувши вищу освіту, викладав російську мову у вищій жіночій школі в м-ку Звенигородка (нині місто Черкаської обл.). 1915—18 — на військовій службі. У роки від­родже­н­ня національного життя в Україні активно працював у системі шкільництва, сприяючи українізації на­вчальних закладів. Пере­кладав і складав українські під­ручники, був слухачем Української педагогічної академії в Києві. Спів­працював із М. Міхновським. 1918—20 викладав українську мову у зразковій вищій початковій школі при Полтавському вчительському ін­ституті, 1920—26 учителював у трудових школах, 1927—28 — ін­спектор міського від­ділу народної освіти. 1928—33 та від 1939 — викладач Полтавського педагогічного ін­ституту. 15 вересня 1933 його усунено від роботи, він був змушений ви­їхати з міста й 6 р. учителювати на Донбасі.

Під час німецької окупації Полтави у роки 2-ї світової війни працював у від­ділі освіти міської управи (1941—43), друкувався в газеті «Голос Полтавщини». За його методичної допомоги на­прикінці 1941 у Полтаві ви­йшов український буквар для початкової школи «Рідне слово», складений О. Кустоляном, а в лютому 1942 П. видав читанку для 2-го класу початкових шкіл, що мала роз­діли «У школі і вдома», «Серед людей», «Серед тварин», «Пори року», «Інші краї», містила короткі ві­домості про гео­графію й історію України, її святі місця, життя Т. Шевченка, звичаї й обряди українського народу. У під­ручнику було на­друковано багато колядок, щедрівок, веснянок, а також текст національного гімну «Ще не вмерла Україна». У ньому П. вмістив також свої оповіда­н­ня, стат­ті та пере­клади з білоруської мови. 1943—44 жив із родиною в Яворові (Галичина), де викладав педагогіку в учительській семінарії, потім пере­їхав до Німеч­чини. У післявоєн­ний час П. вчителював у Австрії — в українських таборових гімназіях в Ін­нсбруці та Ляндеку (1945—47), ви­ступав із ста­т­тями в ін­нсбруцькій газеті «Гутірка». 1948—49 викладав математику в українській гімназії в Міт­тенвальді (Німеч­чина). Від 1949 — у США. Працював на українському радіо, друкувався в емі­грантській періодиці: «Промінь» («Деякі пита­н­ня вихова­н­ня молоді»), «Українські вісті» («Дещо до боротьби двох культур», «“Кобзар” на селі», «Тарас Шевченко — людина волі й чину»), «Наше життя» («Про М. Хвильового та “хвильовизм”»), «Овид» («Українська вдача на чужині», «Т. Шевченко на чужині», «Плекаймо нашу зміну на чужині») та ін.

Завантажити статтю