Павликовський Юліан Володимирович

Визначення і загальна характеристика

ПАВЛИКО́ВСЬКИЙ Юліан Володимирович (20. 07. 1888, с. Синьків Кам’янко-Струмилівського пов., нині Червоноградського р-ну Львівcької обл. — 28. 12. 1949, м. Мюнхен, Німеччина, 1972 перепохований у крипті собору св. Софії у Римі) — громадсько-політичний і кооперативний діяч. Чоловік І. Павликовської. Дійсний член НТШ (1935). У 1906 закінчив гімназію у м. Броди (нині Золочівського р-ну Львівської обл.), 1914 — сільськогосподарські курси з агрономії та кооперації у Високій школі хліборобської культури у Відні, 1906–10 вивчав право у Львівському університеті. Під час 1-ї світової війни звільнений від військової служби за станом здоров’я. Від 1915 працював на керівних посадах у товаристві «Сільський господар». Активний діяч Української національно-демократичної партії. Після підписання Брестського мирного договору 1918 розробляв програму розвитку кооперації на Наддніпрянщині, створив спілку «Товарообмін» для покращення торгівлі між Галичиною та Наддніпрянщиною. Головним партнером у Києві виступав «Дніпросоюз», особливо активно їхня співпраця розгорнулася після Листопадового чину 1918. За підтримки П. на початку 1919 «Дніпросоюз» відкрив свою філію у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Неодноразово брав участь або делегував своїх підлеглих для роботи на всеукраїнських кооперативних з’їздах у Києві. Ідеолог українського кооперативного руху в Східній Галичині. У 1915–20 і 1923–33 — член дирекції, 1933–39 — директор «Народної торгівлі»; водночас 1922–44 — голова Ревізійного союзу українських кооперативів; 1926–29 — голова наглядової ради «Маслосоюзу»; 1924–29 — член контрольної комісії Земельного банку гіпотечного; 1929–39 — член ради Центробанку; 1924–39 — єдиний український член Державної кооперативної ради Польщі. Викладав кооперативне й аграрне право в Українському таємному університеті (1921–22) та на вищих економічних курсах при товаристві «Просвіта» (1923–26) у Львові. Неодноразово представляв українську кооперацію на міжнародних з’їздах кооперативного руху, був їхнім співорганізатором. Співзасновник (1925), заступник голови (1930–39) Українського національно-демократичного об’єднання. Обґрунтував ідею українського господарського націоналізму та боротьбу за право на самостійний економічний розвиток шляхом піднесення сільського господарства, промисловості, торгівлі, покращення матеріального становища українців. 1930–38 — польський сенатор. Захищав права українців на участь у парцеляції поміщицьких маєтків та вільну купівлю землі, боровся із запровадженням дискримінаційного кооперативного закону 1934 і молочарського закону 1936. У 1940 скористався з угоди про обмін населенням між СРСР та Німеччиною і виїхав до м. Краків, активно створював українські кооперативи на території Варшавського генерал-губернаторства. 5 липня 1941 оголошений Міністром народного господарства в Українському державному правлінні — уряді Я. Стецька, але від цієї посади відмовився. Повернувся до Львова, керував усією відродженою українською кооперацією в рамках дистрикту «Галичина». У серпні 1944 виїхав до Німеччини. Очолював Об’єднання українських кооперативів у м. Мюнхен, викладав аграрне законодавство й кооперацію в УВУ та на різних кооперативних курсах. Від 1947 — член Української національної ради уряду УНР в екзилі. Член наглядових рад кооперативів «Лябор», «Кос», «Унія» у Мюнхені. 1999 у рідному селі відкрито меморіальну дошку П.

Завантажити статтю