Папроцький Сергій Петрович
ПАПРО́ЦЬКИЙ Сергій Петрович (05. 07. 1955, Одеса) — живописець, графік. Чоловік Л. Васильєвої. Член НСХУ (1990). Закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту (1976; викладач І. Логвин). 1977–92 працював художником Одеського обласного господарського ремонтно-реставраційного підприємства; від 1996 — заступник директора й викладач спеціальних дисциплін Одеського художнього училища. Творчість П. розпочалась з умовно-фігуративного живопису; від кінця 1990-х р. практикує в галузі абстракції. Учасник всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1977. Персональні — в Одесі (понад 20), Любляні (2014), Хмельницькому (2016). Деякі роботи зберігаються в музеях Одеси (художньому, літературному, сучасного мистецтва, будинку-музеї імені М. Реріха), Білгород-Дністровському краєзнавчому музеї (Одеська обл.), зібранні сучасного мистецтва м. Дьйор (Угорщина), Музеї університету Джерсі-Сіті ( шт. Нью-Джерсі, США).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Літо на Кароліно-Бугазі» (1976), «Скрипка моєї сестри» (1979), «Куточок мого двору» (1980), «Буенос-Айрес», «Передмістя Буенос-Айреса», «Одеса. Старе місто», «Одеса. Стара вулиця» (усі — 1989), «Метаморфоза», «Одеса. Старе місто-10» (обидва — 1991), «Скорпіон. Пам’яті Ф. Бейкона» (1992), «Варіація на тему Ніки» (1994), «Експонат. Після Ф. Снайдерса…» (1995), «Одеса. Старе місто-27», «Ритми площин-1» (обидва — 1997), «Ритми площин-2», «Одеса. Старе місто-28» (обидва — 1998), «Після Ґ. Клімта…» (1999), «Ритми площин-3» (2000), «Натюрморт з грузинським глечиком» (2003), «Фромушка-Нова. Південна Бессарабія» (2012), «Прояв деменції» (2014), «Різдвяні гадання» (2015), «Карантин в останню ніч», «Літо. Липень в Одесі» (обидва — 2020).
Рекомендована література
- Гудыма М. Сергей Папроцкий в «посках символов» // Веч. Одесса. 2012, 27 окт.