Пасічинський Теодор

ПАСІЧИ́НСЬКИЙ Теодор (14. 01. 1886, с. Макунів Мостиського пов., нині Яворівського р-ну Львівської обл. — червень 1952, Берлін) — диригент, педагог, співак (тенор), музикознавець. Закінчив Львівську духовну семінарію (1908). Водночас від 1905 навчався у Вищому музичному інституті у Львові (кл. вокалу Г. Ясеницької, фортепіано — Д. Шухевич). Працював учителем співу і музики у Перемишльських дівочому ліцеї (нині Польща, 1909–11), гімназії (1910–14), очолював учнівські хори. Брав участь в організації концертів і як соліст у Перемишлі (1908, 1911, 1913, 1914), де співав баладу з опери «Роберт-диявол» Дж. Мейєрбера, «Мені однаково» М. Лисенка, на ювілейному вечорі 40-річчя літературної діяльності І. Франка — «Не забудь юних днів» М. Лисенка та ін. 1914 мобілізований до австро-угорської армії, перебував на італійському фронті, де потрапив у полон. Згодом навчався співу у Відні. 1920–35 був солістом Віденського оперного театру. У Відні здобув ступінь доктора музикознавства, виступав як музичний критик. Гастролював у театрах Німеччини, Австрії, Швейцарії. Здійснив записи на грамплатівки (солоспіви М. Лисенка на слова Т. Шевченка — «Минули літа молодії», «Ой одна я, одна», «Садок вишневий», «Нащо мені чорні брови», «Полюбилася я», «Ой люлі, люлі», «Туман, туман долиною»; «В гаю зеленім» О. Нижанківського на слова В. Масляка; народні пісні — «Любо спливає», «Було не рубати», «Ой не гаразд», «У сусіда хата біла», «Ой не світи, місяченьку», «Віють вітри», «Змарнів я», «І шумить, і гуде» (усі — 1908–11, фірма «Грамофон»); народні пісні — «Шумить, гуде дібровонька», «Широкеє болотенько», «І шумить, і гуде», «Дівчино кохана», «Пішов я раз на вулицю», «Ой не ходи, Грицю», «Не буду я женитися», «Добрий вечір, дівчино», «Сонце низенько», «Ой під гаєм», «Ой не світи, місяченьку» (усі — фірма «Зонофон», 1909–11). Автор праці «Найновіші способи вишколення голосу або теорія співу» (Перемишль, 1911, присвячена С. Людкевичу).

Завантажити статтю