Попов Леонід Петрович

Визначення і загальна характеристика

ПОПО́В Леонід Петрович (13. 03. 1953, Сталіно, нині Донецьк) — режисер, педагог. Доцент (1992). Народний артист України (2024). Премія НСТДУ імені В. Афанасьєва (2020). Золота медаль НАМУ (2013). Дипломант низки між­народних та республіканських конкурсів театрального мистецтва та фестивалів театрів ляльок. Закінчив Харківський ін­ститут мистецтв (1976; викладач В. Афанасьєв). Від­тоді — режисер Кірово­градського театру ляльок; 1977—89 — головний режисер Хмельницького театру ляльок. 1989—2002 — завідувач кафедри театру ляльок, 2002—03 — професор цієї кафедри, водночас 1995—99 — декан театрального факультету Харківського ін­ституту мистецтв. Від 2003 — у Київському університеті театру, кіно і телебаче­н­ня: засновник і завідувач кафедри мистецтва театру ляльок, 2020—22, від 2023 — професор цієї кафедри, 2022—23 — проректор з науково-педагогічної та творчої роботи. Серед учнів — Я. Грушецький, Р. Неупокоєв, О. Кузьмін, Т. Сільченко. Від 1989 — персональний член Між­народної спілки діячів театрів ляльок (UNIMA), 2005—09 — віце-президент, 2009—15 — президент, від 2015 — почесний президент «UNIMA—Україна».

Пр.: Кафедра театра кукол // Харьков. ин-т искусств имени И. П. Котляревского (1917—1992). Х., 1992; Становле­н­ня в Україні театральної освіти лялькарів // Український театр. 2004. № 4—5; Віктор Андрі­йович Афанасьєв. К., 2009; Традиції українського вертепу у вихован­ні актора і режисера театру ляльок // Різдвяна містерія: Мат. наук. симпозіуму «Традиції різдвяної драми в театрі ляльок». Лц., 2012; Кафедра акторського мистецтва та режисури театру ляльок: десять років. К., 2015; Професійний український театр ляльок ХХI ст.: транс­формація засобів виразності лялькової ви­стави, поверне­н­ня до ритуалу // Cestujúce bábky: Zbornik prispevkov z medzinárodnej odbornej konferencie. Košice, 2017. Ви­стави: «Лелеченя та опудало» Л. Лопейської, Г. Крчулової (1976), «Івасик-Телесик» М. Йоффе, К. Губенка (1977), «Дванадцять» за О. Блоком, «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері (обидві — 1981), «Василькові рушнички» Г. Павленка (1983), «Казка про Чугайстра» П. Воронька (1985), «Баня» В. Маяковського (1988), «Дума про козака Голоту» Н. Шейко-Медведєвої (1989), «Коза-дереза» М. Лисенка (1990), «Лис Микита та неситий вовк» Я. Яроша за І. Франком, «Хоробрі мандрівники» Н. Забіли (обидві — 1991), «Котигорошко» Г. Усача (1994), «Лісова пісня» Лесі Українки (1996), «Пітер Пен» Дж. Баррі (1999), «Карлик-ніс» Є. Огороднього за В. Гауф­фом (2008), «Бременські музиканти» Г. Гладкова, Ю. Ентіна (2012), «Пригоди Барвінка і Ромашки» Б. Чалого (2022).

Літ.: Коломієць Р. Г. Спокуса лялькою або невід­воротність долі. Хм., 2010; Рубинський О. Гідний спадкоємець // Український театр. 2012. № 4; Задорожня В. М. Леонід Петрович Попов дорогами жи­т­тя… К., 2013; Грушецький Я., Павленко Г. На коло своє: Театр ляльок 1975—2005 рр. К., 2018.

Д. О. Іванова-Гололобова

Завантажити статтю