Приходько Петро Григорович
ПРИХО́ДЬКО Петро Григорович (13. 01. 1908, с. Вербки Павлоградського пов. Катеринославської губ., нині Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл. — 11. 01. 1970, Київ) — літературознавець, педагог. Кандидат педагогічних наук (1940). Закінчив Херсонський педагогічний інститут (1935). Учителював (від 1926); працював старшим науковим співробітником Інституту літератури АН УРСР (1945–1962) та Державного музею Т. Шевченка (1962–70; обидва — Київ). Автор понад 40 педагогічних праць («Методика викладання літератури», 1946 та ін.), а також літературознавчих досліджень: «Вивчення творів Т. Г. Шевченка в середній школі» (К.; X., 1939), «Поема Т. Г. Шевченка “Сон” (“У всякого своя доля”)» (1957), «Шевченко й український романтизм 30–50 рр. XIX ст.» (1963; обидва — Київ). У центрі наукових студій П. — питання шевченкознавства. У періодиці й наукових збірниках опублікував статті «Сюжет і композиція у політичних поемах Шевченка 1843–1845 рр.» (1958), «До характеристики ідейно-художнього змісту послання Шевченка “І мертвим, і живим... ”» (1960), «Образ Прометея в поемі Т. Г. Шевченка “Кавказ”» (1962) та ін. Співупорядник 10-томного (т. 6, 1957) та 6-томного (т. 1, 1963) повних зібрань творів Т. Шевченка. Брав участь у підготовці «Історії української літератури» (1964), путівника «Шевченківські місця України» (1957; усі — Київ), академічних видань творів І. Котляревського.
Рекомендована література
- Петро Григорович Приходько: [Некролог] // Радянське літературознавство. 1970. № 3.
Завантажити статтю
Людина 
