Петров Олег Борисович
Визначення і загальна характеристика
ПЕТРО́В Олег Борисович (18. 11. 1914, Харків — 02. 07. 1994, Дніпропетровськ, нині Дніпро) — архітектор. Професор (1981). Заслужений архітектор УРСР (1981). Почесний член Української академії архітектури (1994). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бойові нагороди СРСР. Закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (1937), де від 1953 й працював (нині Придніпровська академія будівництва та архітектури): 1967–79 — завідувач, 1980–94 — професор кафедри архітектурного проєктування. Наукові дослідження: методи вдосконалення архітектури житлових та громадських будівель України. Засновник архітектурної школи Дніпропетровщини. Був одним із головних архітекторів відбудови післявоєнного Придніпров’я, зокрема Дніпропетровська та м. Дніпродзержинськ (нині Кам’янське). Серед реалізованих проєктів у Дніпропетровську — відновлення Мерефо-Херсонського мосту (1946), житлові будинки на вулиці Центральна, № 2/4, 4/6 (1952–53), на проспекті Д. Яворницького, № 55 (1954–55), адміністративний корпус з центральною прохідною заводу «Південмаш» (1952–53), будівельний технікум (нині регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, 1953), меморіальний комплекс у Севастопольському парку (1954–55), 2 флангові будівлі ансамблю площі В. Леніна (нині Героїв Майдану, 1956–63), комплекс будівель інженерно-будівельного інституту (1965–83), літній театр парку імені В. Чкалова (нині імені Л. Глоби, 1978). У 2003–17 студентам архітектурного факультету Придніпровської академії будівництва та архітектури призначали стипендію його імені. 2004 започатковано щорічний конкурс творчих робіт студентів архітектурного факультету «Петровський залік». 2022 вулицю М. Чернишевського, на якій розташована Придніпровська академія будівництва та архітектури, перейменовано на вулицю Архітектора Олега Петрова.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
