Плясовиця Юрій Олексійович

ПЛЯСОВИ́ЦЯ Юрій Олексі­йович (19. 11. 1948, м. Гуляйполе, нині Пологівського р-ну Запорізької обл. — 05. 02. 2024, Він­ниця) — архітектор, письмен­ник. Член НСАУ (1981), НСПУ (2017). Заслужений архітектор України (2009). Закінчив Харківський інженерно-будівельний ін­ститут (1973). Працював у Харківському проєктно-кон­структорському ін­ституті Міністерства побуту УРСР та Він­ницькому політехнічному ін­ституті; головним архітектором м. Рибниця (Молдова); головним архітектором проєктів ін­ституту «Коміцивіл­проєкт» (РФ) та він­ницького ВО «Термінал». Від 1988 — керівник приватної творчої архітектурно-проєктної майстерні «Плясовиця», з колективом якої виконав низку проєктів для багатьох міст України. Серед них — костел Пресвятого Серця Господа Ісуса у с. Яришівка Томашпільського (нині Тульчинського) р-ну, рекон­струкція костелу св. Йосифа у м. Гнівань Тиврівського (нині Він­ницького) р-ну Він­ницької обл., Хрестовоздвиженська церква, Господарський суд, офісний центр на про­спекті Космонавтів, 30а, житлові будинки у мікрора­йоні «Поді­л­ля», приміще­н­ня банку «Україна» у Він­ниці, Палац урочистих подій у Харкові, будинок Міністерства з питань житлово-комунального господарства у Києві, фотокомбінат у м. Алушта АР Крим. Автор книг «Как жить чтобы выжить?! Счастливчик» (2009, 2013; спів­авт.), «Эссе о Вин­нице и вин­ничанах», «Ироничный опус истории Вин­ницы» (обидві — 2010), «Я: анатомия души» (2011), «Из времени вос­ставши» (2014; обидві — спів­авт.), «От­ступающий горизонт, или путешествие по миру в поисках своего Я» (2015), «Русь-Украина. Зачарован­ное время» (спів­авт.), «Городские откровения. Записки вин­ницкого архитектора» (обидві — 2016), «Украинская летопись. Возвращение в со­знание» (2017; спів­авт.), «Вознесение для чайников» (2018), «Жіноча пастораль Нестора Махна» (2020), трилогії «Ave Він­ниця» (2020—22), низки публікацій у періодиці й альманахах, зокрема у «Подільських джерелах». Автор-упорядник збірника «Забавная история Украины» (2017; усі — Він­ниця).