Попов Анатолій Федорович

ПОПО́В Анатолій Федорович (14. 03. 1937, слобода Ламська, нині в межах м. Старий Оскол Бєлгородської обл., РФ) — хімік. Доктор хімічних наук (1984), професор (1988), академік НАНУ (2003). Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Державна премія України в галузі науки і техніки (1993). Премія імені О. Бродського НАНУ (2003). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2008). Закінчив Харківський університет (1959), де до 1965 й працював; від 1965 — в Інституті фізико-органічної хімії і вуглехімії НАНУ (Донецьк, від 2014 — у Києві): від 1976 — заступник директора, від 1980 — завідувач відділу хімії молекулярних комплексів, від 1983 — директор; водночас 1991–2001 — завідувач кафедри біохімії Донецького університету. Наукові дослідження: механізм передачі електронних ефектів замісників у молекулярних системах (позитивний містковий ефект); природа стеричних взаємодій замісників та їхній вплив на реактивність органічних сполук; нуклеофільна реактивність й основність органічних сполук; механізми реакцій нуклеофільного заміщення і гомогенного органічного каталізу. Очолював пріоритетний напрям хімічної науки і технології при ДКНТ СРСР «Створення високоефективних процесів переробки і використання викопних твердих палив, одержання альтернативних моторних палив і нафтохімічних продуктів із вугілля», брав участь у розробленні програми фундаментальних досліджень НАНУ «Вивчення будови, структури і реакційної здатності твердого палива». Очолює наукову школу з дослідження механізмів реакцій органічних сполук з метою створення нових матеріалів та технологій, в якій закладено основи створення нових структурно-забарвлених поліамідоефірів, радіопрозорих, важкогорючих і вогнестійких епоксидних композицій, термостійких і оптично прозорих клеїв та герметиків для мікроелектроніки, фотопровідникових матеріалів для безсрібного запису інформації для захисту грошових знаків, цінних паперів; запропоновано нові способи руйнування токсичних речовин, зокрема компонентів ракетного палива; розроблено способи одержання інтеркальованих сполук і «солей» графіту, важливих для утилізації графітовмісних відходів АЕС та для електроплавильних виробництв титану, високолегованої сталі та ін. сплавів.

Завантажити статтю