Попович Людмила Валентинівна

Визначення і загальна характеристика

ПО́ПОВИЧ Людмила Валентинівна (07. 06. 1965, м. Радехів, нині Червоно­градського р-ну Львівської обл.) — сербська й українська мово­знавиця, пере­кладачка, громадська діячка. Доктор філологічних наук (1997), професор (2009). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2008). Почесний доктор Донецького університету (2022). Закінчила Київський університет (1987; спеціальність «сербохорватська мова та література»). Від 1988 мешкає у Белґраді. П. — засновниця україно­знавчих студій у Сербії. Від 1992 викладає українську мову на філологічному факультеті Белґрадського університету, де 2002 сформувала кафедру україністики, від 2003 — професор кафедри, 2013—16 — завідувач від­діле­н­ня славістики. Водночас від 1997 викладає українську мову на філософському факультеті Університету м. Новий Сад (Сербія); від 2004 — професор Українського вільного університету в Мюнхені (Німеч­чина). Член Матиці сербської (від 2008), Комісії з дослідже­н­ня граматичної будови словʼянських мов (від 2013) та Аспектологічної комісії (від 2018) Між­народного комітету славістів, Комітету екс­пертів Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин у Раді Європи (від 2018). Головний і від­повід­альний редактор белґрадського часопису «Славистика» (від 2017), член редакцій між­народних наукових часописів «Зборник Матице српске за славистику» (від 2000), «Лінгвістичні актуальності» (від 2004), «Studia Ukrainica Posnaniensia» (від 2013), «Русинистични студиї» (від 2015), «Studia Interkulturowe Europy Środkowo-Wschodniej» (від 2018). Голова Сербсько-українського товариства (від 1998). Організаторка Днів у української культури (2000), української літератури (2002) у Белґраді та ін. числен­них літературних і культурних заходів. За внесок у роз­виток україністики та популяризацію української культури нагороджена спеціальним дипломом ко­ординаційної ради Світового кон­гресу українців (2000). Авторка моно­графій, під­ручників та низки статей з питань зі­ставного дослідже­н­ня словʼянських мов у галузі граматики, когнітивної лінгвістики, синтаксису, лексичної семантики, етнолінгвістики, лінгвістики текс­ту, аналізу дискурсу, соціолінгвістики, а також історії літератури. Як член авторського колективу «Синтакса савременога српског језика. Проста реченица» одержала премію «Павле Ивић» (2005). Пере­кладає з української мови. Упорядниця (і спів­перекладачка) ви­дань: «Антологија украјинске поезије. XVI—XX век» (Бања Лука, 2002), «Кобзар: избор, Тарас Шевченко» (2006), «Жигосани. Антологија поезије ре­пресованих украјинских песника» (2008), «Савремена украјинска драма» (2016; усі — Новий Сад), «Украјинистика и словенски свет. Поводом 25 година украјинистике на Универзитету у Бео­граду: Зборник на­учних радова» (Бео­град, 2017).

Пр.: Eпистоларни дискурс украјинског и српског језика. Бео­град, 2000; Комуникативне функције просте реченице // Синтакса савременога српског језика. Проста реченица. Бео­град; Нови Сад, 2005; Фокусна пер­спектива украјинске књижевности. Бео­град, 2006; Језичка слика стварности. Когнитивни аспект контрастивне анализе. Бео­град, 2009; Контрастивна граматика украјинског и српског језика: таксис и евиденцијалност. Бео­град, 2014; Синтакса таксиса // Синтакса сложене реченице у савременом српском језику. Нови Сад; Бео­град, 2018; Граматика интеракције у словенским језицима. Бео­град, 2023.

О. І. Дзюба-Погребняк

Завантажити статтю