ПРИСЬО́ЛКОВ Михайло Дмитрович (Присёлков Михаил Дмитриевич; 07(19). 09. 1881, Санкт-Петербург — 19. 01. 1941, Ленін­град, нині Санкт-Петербург) — російський літературо­знавець, історик. Доктор історичних наук (1939), професор (1919). Закінчив Санкт-Петербурзький університет (1903), де й працював (університет змінював назви від­повід­но до змін назви міста): від 1907 — приват-доцент, від 1919 — професор, водночас 1920–21 — декан факультету су­спільних наук. 1905 потоваришував із О. Шахматовим, який став фактичним керівником магістерської дисертації П. (захистив 1914 за моно­графією «Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси X — XII вв.», Санкт-Петербург, 1913) і вчителем, допоміг ви­значити наукові інтереси й накреслити шлях у науці. Видав науково-популярну книгу «Нестор-летописец» (Петро­град, 1923), а також низку публікацій з історії давньоруського літописа­н­ня. За звинуваче­н­ням у членстві в партії кадетів та участі у церковному соборі, що обрав московського патріарха Тихона (Бел­лавіна), 1927 звільнений з роботи. 1930 заарештований за звинуваче­н­ням у антирадянській діяльності, висланий до Сибіру. В грудні 1935 повернувся до Ленін­града, від­новився на роботі в університеті: від 1940 — завідувач кафедри історії СРСР і декан історичного факультету. 1939 захистив докторську дисертацію «История рус­ского летописания XI—XV вв.» (Ленин­град, 1940; Санкт-Петербург, 1996), що стала етапною працею в літописо­знавстві. Під­готував рекон­струкцію Троїцького літопису і наукове ви­да­н­ня Радзивіл­лівського літопису, видав важливі праці О. Шахматова. Помер через хворобу. Реабілітований 1953.