ПОТА́ПОВ Петро Осипович (05(17). 06. 1882, м. Лебедянь Тамбовської губ. нині Липецької обл., РФ — 14. 02. 1945, Одеса) — мово-, літературо-, театро­знавець. Доктор філології (1944), професор (1934). Народився у родині без­земельного селянина. У 5-річному віці залишився сиротою. Закінчив Ніжинські гімназію (1902, із золотою меда­л­лю) та історико-філологічний ін­ститут (1907, нині Чернігівська обл.). Викладав латинську мову в 3-й Одеській чоловічій гімназії (1907–1920; від 1911 — за сумісництвом); від 1911 — приват-доцент, від 1919 — доцент, 1920 — професор кафедри російської мови і словесності Новоросійського університету в Одесі. Брав участь у ви­дан­ні Академією наук словʼянських пере­кладів візантійських хронік. 1913 — у науковому від­ряджен­ні в Австро-Угорщині та на Афон. Захистив магістерську дисертацію «К истории рус­ского театра. Жизнь и деятельность В. А. Озерова» (О., 1915). Член Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Одеського товариства історії та старожитностей, Педагогічного товариства. У 1920-х рр. працював ін­структором з ліквідації неписьмен­ності серед робітників Одеського губернського комітету політичної просвіти. Водночас викладав у вишах Одеси: Вищі жіночі курси (1915–20), Гуманітарно-су­спільний ін­ститут (1920–21), Ін­ститут народної освіти (1920–30), Ін­ститут соціального вихова­н­ня (1930–33). У 1933–41 — завідувач кафедри російської мови та декан факультету мови і літератури Одеського педагогічного ін­ституту. З від­кри­т­тям 1933 філологічного факультету Одеського університету за сумісництвом очолив кафедру російської мови і словʼяно­знавства; одночасно 1934–37 — завідувач кафедри мово­знавства Одеського німецького педагогічного ін­ституту. На поч. 1930-х рр. обі­ймав посаду за­ступника завідувача сектора науки Одеського обласного від­ділу народної освіти. 1940 обраний депутатом Одеської міської ради. За часів німецько-румунської окупації Одеси 1942 був членом комісії з пере­кладу румунських шкільних під­ручників російською мовою. 1943–44 — професор кафедри словʼянських мов історико-філологічного факультету Одеського університету Транс­ністрії. Після захисту докторської дисертації («Славянский пере­вод Хроники Зонары по спискам Ундольского 1191, Венскому 126, Хиландарскому 332 и др.») 1944 очолив філологічний факультет та кафедру російської мови Одеського університету, також поновив роботу на кафедрі російської мови Одеського педагогічного ін­ституту. Читав лекції із сучасної російської мови, історичної граматики, історії російської літературної мови, старословʼянської, польської та сербської мов, порівняльної граматики словʼянських мов. Значну увагу приділяв методиці викла­да­н­ня лінгвістичних дисциплін. У стат­ті «До пита­н­ня про реформу російської літературної мови у першій половині XVIII столі­т­тя» (1940) охарактеризував стан роз­витку російської літературної мови у першій половині 18 ст., зупинився на лінгвістичній діяльності В. Тредіаковського. Питан­ню української літературної мови була присвячена ста­т­тя «Іншомовні слова в Шевченкових творах», в якій про­аналізував іншомовні лексичні елементи, довів необхідність їх за­стосува­н­ня стосовно змісту й стилю та від­значив, що, виконуючи певні стилістичні функції, вони не порушують характерні національні особливості мови поета. Зробив низку цікавих спо­стережень над викори­ста­н­ням у творах Т. Шевченка церковнословʼянізмів, тюркізмів, полонізмів.