Потапов Петро Осипович

ПОТА́ПОВ Петро Осипович (05(17). 06. 1882, м. Лебедянь Тамбовської губ. нині Липецької обл., РФ — 14. 02. 1945, Одеса) — мово-, літературо-, театрознавець. Доктор філології (1944), професор (1934). Народився у родині безземельного селянина. У 5-річному віці залишився сиротою. Закінчив Ніжинські гімназію (1902, із золотою медаллю) та історико-філологічний інститут (1907, нині Чернігівська обл.). Викладав латинську мову в 3-й Одеській чоловічій гімназії (1907–1920; від 1911 — за сумісництвом); від 1911 — приват-доцент, від 1919 — доцент, 1920 — професор кафедри російської мови і словесності Новоросійського університету в Одесі. Брав участь у виданні Академією наук слов’янських перекладів візантійських хронік. 1913 — у науковому відрядженні в Австро-Угорщині та на Афон. Захистив магістерську дисертацію «К истории русского театра. Жизнь и деятельность В. А. Озерова» (О., 1915). Член Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Одеського товариства історії та старожитностей, Педагогічного товариства. У 1920-х рр. працював інструктором з ліквідації неписьменності серед робітників Одеського губернського комітету політичної просвіти. Водночас викладав у вишах Одеси: Вищі жіночі курси (1915–20), Гуманітарно-суспільний інститут (1920–21), Інститут народної освіти (1920–30), Інститут соціального виховання (1930–33). У 1933–41 — завідувач кафедри російської мови та декан факультету мови і літератури Одеського педагогічного інституту. З відкриттям 1933 філологічного факультету Одеського університету за сумісництвом очолив кафедру російської мови і слов’янознавства; одночасно 1934–37 — завідувач кафедри мовознавства Одеського німецького педагогічного інституту. На поч. 1930-х рр. обіймав посаду заступника завідувача сектора науки Одеського обласного відділу народної освіти. 1940 обраний депутатом Одеської міської ради. За часів німецько-румунської окупації Одеси 1942 був членом комісії з перекладу румунських шкільних підручників російською мовою. 1943–44 — професор кафедри слов’янських мов історико-філологічного факультету Одеського університету Трансністрії. Після захисту докторської дисертації («Славянский перевод Хроники Зонары по спискам Ундольского 1191, Венскому 126, Хиландарскому 332 и др.») 1944 очолив філологічний факультет та кафедру російської мови Одеського університету, також поновив роботу на кафедрі російської мови Одеського педагогічного інституту. Читав лекції із сучасної російської мови, історичної граматики, історії російської літературної мови, старослов’янської, польської та сербської мов, порівняльної граматики слов’янських мов. Значну увагу приділяв методиці викладання лінгвістичних дисциплін. У статті «До питання про реформу російської літературної мови у першій половині XVIII століття» (1940) охарактеризував стан розвитку російської літературної мови у першій половині 18 ст., зупинився на лінгвістичній діяльності В. Тредіаковського. Питанню української літературної мови була присвячена стаття «Іншомовні слова в Шевченкових творах», в якій проаналізував іншомовні лексичні елементи, довів необхідність їх застосування стосовно змісту й стилю та відзначив, що, виконуючи певні стилістичні функції, вони не порушують характерні національні особливості мови поета. Зробив низку цікавих спостережень над використанням у творах Т. Шевченка церковнослов’янізмів, тюркізмів, полонізмів.

Завантажити статтю