Палієнко Микола Іванович

Визначення і загальна характеристика

ПАЛІЄ́НКО Микола Іванович (25. 11(07. 12). 1869, Київ — 11. 11. 1937, Харків) — право­знавець. Доктор державного права (1908), професор (1910), академік ВУАН (1930). Закінчив 1-у Київську гімназію (1888) і Університет св. Володимира у Києві (1892), де від 1894 був професорським стипендіатом на кафедрі державного права, а від 1898 — приват-доцентом. Від­ряджений на 2 р. для по­глибле­н­ня освіти у Паризькому, Гайдельберзькому (Німеч­чина), Страсбурзькому (Франція) університетах. Від 1900 — приват-доцент, від 1903 — екс­траординарний професор кафедри енциклопедії права Демидовського юридичного ліцею у м. Ярославль (Росія). 1903 захистив магістерську дисертацію за моно­графією «Суверенитет. Историческое развитие идеи суверенитета и ее правовое значение» (Ярославль, 1903), 1910 — дисертацію на ступінь доктора державного права за моно­графією «Учение о существе права и правовой связан­ности государства» (Х., 1908). Від 1906 — екс­траординарний, від 1910 — ординарний професор кафедри державного права, водночас 1912—18 — проректор Харківського університету. Також був деканом юридичного факультету Вищих жіночих курсів й ініціатором заснува­н­ня (1912) Вищих комерційних курсів Харківського купецького товариства, пере­творених 1916 у Харківський комерційний ін­ститут. Після Лютневої революції 1917 активно ви­ступав із лекціями перед населе­н­ням, видав кілька науково-публіцистичних праць, витриманих пере­важно у руслі по­глядів партії кон­ституційних демократів, членом якої, за окремими ві­домостями, він був. Згодом ди­станціювався від нової радянської влади, у жовтні 1919 вітав вступ до Харкова Добровольчої армії генерала А. Денікіна. Тоді ж разом із В. Гордоном і деяким іншими харківськими професорами під­писав від­крите зверне­н­ня до науковців країн Заходу із засудже­н­ням діяльності більшовиків. З поверне­н­ням до Харкова радянської влади від 1920 викладав державне право у приватному Боспорському університеті у м. Керч (нині АР Крим), водночас читав лекції на Археологічних курсах при Керченському музеї старовини. Через кілька місяців пере­їхав до Сімферополя, де став професором ново­створеного Таврійського університету. У березні 1921 повернувся до Харкова. Від­тоді й до 1934 — професор кафедри державного права Харківського ін­ституту народного господарства, що став правона­ступником Харківського комерційного ін­ституту та юридичного факультету Харківського університету. В ін­ституті на правах від­носно само­стійної установи від 1923 діяла науково-дослідна кафедра «Про­блеми сучасного права» на чолі з В. Гордоном. П. у рамках цієї кафедри вважали керівником секції публічного права, а після смерті В. Гордона 1926 він очолив установу загалом. Окрім того, консультував низку радянських установ, зокрема під­писав екс­пертний висновок від 4 вересня 1922 щодо без­під­ставності польських претензій на деякі бібліотечні колекції та інші культурні цін­ності на території УСРР. Також був вченим секретарем Наукового комітету Наркомату освіти УСРР, брав участь у під­готовці Кон­ституції УСРР 1929 і деяких інших нормативно-правових актів. Після обра­н­ня 1930 академіком ВУАН формально очолив профільну академічну Комісію для ви­вче­н­ня радянського права і будівництва, але через прожива­н­ня у Харкові реально комісією не керував. 1932 компартійний осередок ВУАН ухвалив ріше­н­ня замість 3-х правничих Комісій (історії українського права, звичаєвого права, радянського права і будівництва) утворити єдину Комісію радянського будівництва на чолі з П. Однак 1934 її ліквідували у звʼязку з реорганізацією ВУАН, а П. залишився поза межами будь-яких академічних ін­ституцій. Наукові дослідже­н­ня: державний суверенітет, право і держава, історія становле­н­ня та впровадже­н­ня адміністративної юстиції в західних державах, форми децентралізації Російської імперії, про­блеми громадянства СРСР та іноземних країн, контроль у радянському будівництві, кон­ституційний роз­виток України у складі союзної держави. Праці вченого не втратили актуальності донині, про що, зокрема, свідчить понад 10 сучасних пере­ви­дань їхніх фрагментів у «Антології української юридичної думки» та інших аналогічних ви­да­н­нях.

Пр.: Сущность административной юстиции и основные черты ее организации в Европейских государствах: проб. лекция магистранта Н. Палиенко, читан­ная 5 ноября 1898 г. // Университетские известия. К., 1898. Кн. 12; Предмет и задачи энциклопедии права и идея права: вступ. лекция // Времен­ник Демидовского юридического лицея. 1900. Кн. 82; Нормативный характер права и его отличительные при­знаки: К во­просу о позитивизме в праве // Там само. 1900. Кн. 86; Правовое государство и кон­ституционализм // Вестник права. 1906. № 1; Основные законы и форма правления в Рос­сии: Юрид. ис­след. Ярославль, 1910; Формы государствен­ного устройства и управления. Х., 1917; Времен­ное правительство и революцион­ная Кон­ституция Рос­сии до большевистского пере­ворота: доклад обществу юридических и экономических знаний при Харьковском университете. Х., 1918; Конфедерации, федерации и Союз Советских Социалистических Республик. [Б. м.], 1923; Право громадянства в сучасних федераціях і в Союзі РСР. Х., 1926; Про­блеми суверенітету сучасної держави. Х., 1929.

Літ.: Таранов А. П. Ви­значний радянський державо­знавець: до 100-річчя з дня народж. М. І. Палієнка // Наука і су­спільство. 1969. № 11; Прокопов Д. Про­блема походже­н­ня права та ви­значе­н­ня специфіки правових норм у дослідже­н­нях М. Палієнка // Вісн. АПрНУ. 2008. № 1; Палієнко Микола Іванович, 1869—1937: Персон. бібліогр. покажч. Х., 2014; Поня­т­тя та категорії юридичної науки: Зб. наук. пр.: Мат. V між­нар. наук.-практ. конф. (Київ, 18 листоп. 2014). До 145-річчя академіка ВУАН М. Палієнка (1869—1937). К., 2014; Усенко І. Б., Іванова А. Ю. Академік М. І. Палієнко: наукова біо­графія та актуальні по­гляди // Часопис Київського університету права. 2019. № 2.

І. Б. Усенко

Завантажити статтю