Паше-Озерський Микола Миколайович

ПАШЕ́-ОЗЕ́РСЬКИЙ Микола Миколайович (23. 03(04. 04). 1889, м. Млава Плоцької губ., нині Мазовецького воєводства, Польща — 23. 02. 1962, м. Воронеж, РФ) — правознавець. Доктор юридичних наук (1954), професор (1939). Закінчив Радомську гімназію (нині Мазовецького воєводства, 1907) і Університет св. Володимира у Києві (1911), де був залишений професорським стипендіатом на кафедрі кримінального права, а згодом і працював: від 1915 — приват-доцент, від 1919 — екстраординарний професор. За сумісництвом — приват-доцент, професор аналогічних кафедр Київських вищих жіночих курсів, Київського комерційного інституту, Київського юридичного інституту (в останньому від 1916 деякий час також очолював судово-нотаріальне відділення). 1914–17 — секретар Київського юридичного товариства, що діяло при Університеті. У травні 1918 призначений членом комісії з вироблення проєктів карних та інших законів при Головній законодавчій управі Головного управління військово-судових справ Української Держави. Наприкінці того ж року захистив магістерську дисертацію «Реабилитация осужденного». У часи денікінщини виїхав до Криму: 1919–21 — професор Таврійського університету в Сімферополі та Вищого юридичного інституту в Севастополі; водночас 1920–21 — завідувач Сімферопольського робітничого факультету. 1921–30 — професор Київського інституту народного господарства, де викладав кримінальне право і процес, очолював предметну комісію публічного права, кафедру кримінального права і процесу, завідував спеціалізованим кабінетом публічного права. За сумісництвом — завідувач навчальної частини юридичних курсів Наркомату юстиції УСРР (1924–33), старший викладач Всеукраїнської школи робітничо-селянської міліції (1926–33). Кілька разів (1926, 1928–29) виїжджав у тривалі закордонні наукові відрядження, зокрема був делегатом від СРСР на 2-му Міжнародному конгресі з питань сексології, гомосексуальності та сексуальних реформ у Копенгаґені (1928). Наслідком цих поїздок стала низка статей про берлінські, гамбурзькі, віденські, копенгаґенські та інші тюрми в журналах «Административный вестник», «Вісник радянської юстиції», «Поправно-трудовий робітник» (орган Управління поправно-трудових установ ГПУ УСРР), а також монографія «По тюрьмам Западной Европы. По личным впечатлениям 1928–1929 гг.» (Х., 1930). У 1928–30 брав участь у діяльності секції кримінального права Комісії радянського права ВУАН. 1933–35 — дійсний член, професор Всеукраїнського НДІ соціалістичної охорони здоров’я, що розміщувався спочатку в Харкові, а згодом — у Києві. Також у 1933 був завідувачем відділу Центральної науково-дослідної станції судової медицини у Харкові. Оприлюднив у відомчих журналах «Шлях до здоров’я» та «Профілактична медицина» низку статей переважно з критикою охорони здоров’я у капіталістичних країнах. Статті аналогічного змісту регулярно друкував у щотижневику «Соціалістична здоровоохорона», а також час від часу в органі ЦК КП(б)У — газеті «Комуніст» (Київ). 1935–37 — консультант відділу кодифікації, 1935–39 — старший науковий співробітник Українського інституту юридичних наук Наркомату юстиції УРСР; 1937–40 — завідувач кафедри кримінального права Київського університету; від 1940 — завідувач кафедри кримінального права і процесу та проректор з навчальної роботи Львівського університету. За окремими джерелами, від 1938 був секретним агентом радянських органів безпеки з оперативним псевдонімом «Вишняков», брав участь в операціях, спрямованих на ліквідацію УГКЦ. Під час німецької окупації залишався у Львові: правничий дорадник і член термінологічної комісії Українського центрального комітету (єдиної легальної української суспільно-громадської установи у генерал-губернаторстві), редактор перекладів польських кримінального і кримінального процесуального кодексів, позаштатний співробітник Львівської нотаріальної палати (1942–44). У липні–жовтні 1944 — в. о. ректора, від жовтня 1944 — завідувач кафедри кримінального права і процесу Львівського університету. Від квітня 1945 до червня 1946 знаходився під арештом за підозрою у співпраці з німецькою окупаційною владою. Після припинення кримінальної справи поновлений на посаді професора. Від 1949 — професор кафедри кримінального права і процесу Ростовського університету (РФ); від 1960 — професор однойменної кафедри Воронезького університету. Наукову цінність зберігають насамперед його пріоритетні дослідження правових проблем реабілітації та обставин, що виключають кримінальну відповідальність.

Рекомендована література

1. Усенко І. Б. Паше-Озерський Микола Миколайович // Антологія укр. юрид. думки: В 10-ти т. Т. 7. К., 2004;
   Google Scholar Internet
2. Берзін П. С. Київська школа кримінального права (1834–1960 рр.): історико-правове дослідження. К., 2008;
   Google Scholar Internet
3. Качмар В. Паше-Озерський Микола Миколайович: життєвий шлях та наукові інтереси // Медичне право. 2009. № 4;
   Google Scholar Internet
4. Міхневич Л. В. Професор М. М. Паше-Озерський — риси наукової кар’єри // Наук. спадщина проф. В. Кульчицького (1919–2009) і сучасність: Зб. мат. 24-ї Міжнар. історико-правової конф. (28 квіт. — 1 трав. 2011 р.). Л., 2011.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю