Петров Олексій Зиновійович

Визначення і загальна характеристика

ПЕТРО́В Олексій Зиновійович (15(28). 10. 1910, с. Кошки, нині Самарської обл., РФ — 09. 05. 1972, Київ) — математик, фізик. Доктор фізико-математичних наук (1958), професор (1959), академік АН УРСР (1969). Ленінська премія (1972). Державні нагороди СРСР. Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Казанський університет (Татарстан, РФ, 1937), де 1945–69 й працював: 1956–60 — професор кафедри геометрії, 1960–69 — засновник і завідувач кафедри теорії відносності та гравітації. 1937–39 — у Йошкар-Олинському (Марій Ел, РФ) та Казанському педагогічних інститутах; 1939–41, 1943–45 — у Казанському авіаційному інституті; 1970–72 — завідувач відділу теорії відносності та гравітації Інституту теоретичної фізики АН УРСР (Київ). Наукові інтереси присвячені математичній фізиці, загальній теорії відносності, теорії тяжіння, філософським питанням фізики. Виконав цикл досліджень з інваріантно-групових методів у теорії гравітації. Автор оригінальних методів дослідження ґравітаційної радіації, моделювання полів тяжіння, класифікації полів тяжіння за групами рухів, конформною, афінною та проєктивною групами (типи Петрова). Висунув ідею опису Айнштайнової теорії ґравітації в термінах плаского простору. Його піонерські роботи стали відправною точкою для інших численних досліджень, зокрема й за межами СРСР. Засновник наукової школи (київська група: В. Жданов, О. Александров, М. Бондаренко, І. Жук, О. Кравцов, К. Ксенко, Ю. Кудря).

Завантажити статтю