Печерський парк

ПЕЧЕ́РСЬКИЙ ПАРК  — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (від 1984; зі змінами — 2012). Площа 19 га. Знаходиться у с. Печера Тульчинського р-ну Вінницької обл. Перебуває у віданні Печерської обласної лікарні відновлювального лікування.

Парк закладений наприкінці 17 ст. молдовським воєводою Г. Дукою і є найдавнішою пам’яткою садово-паркового мистецтва регулярного й альпійського стилю на Вінниччині; первісне планування збереглося донині. Парк має прямокутну форму і розташований уздовж правого берега Південного Бугу. Поділений на дві частини чотирирядною 500-метровою алеєю з майже 300-річних лип і грабів, що веде до головних воріт палацу. Від неї дві бічні алеї вели до кам’яної каплиці та стайні. У центральній частині парку було зведено замок. Після Г. Дуки замок зруйновано, а територією парково-палацового комплексу почергово володіли римсько-католицький єпископ Ігнацій Длузький (від 1711, оновив і розбудував парк), польські землевласники — Швейковські, Заславські, Вишневецькі. Від 1790 ця територія стала власністю С.-Щ. Потоцького (власника парку «Софіївка» в Умані, нині Черкаської обл.), згодом була передана як придане дочці Октавії. Її чоловік Я. Свейковський невдовзі на місці невеличкого маєтку розпочав будівництво розкішного двоповерхового палацу в паладіянському стилі, який мав бути точною копією тульчинського маєтку його тестя, але значно меншим за розмірами. Від 1840 і до приходу більшовиків парково-палацовий комплекс належав родині Потоцьких. У період володіння ним К. Потоцьким (1815–75) парк зазнав суттєвої розбудови через зміну регулярного планування парку на ландшафтне, зокрема між алеями створили декоративні групи (нині через втрату належного догляду за ними здебільшого домінує ясен звичайний). На території парку 1904 побудована і донині збережена каплиця Потоцьких–Свейковських (пам’ятка архітектури, нині діє католицький храм), спроєктована видатним архітектором В. Городецьким, вихідцем із сусіднього с. Шолудьки. Вся територія була обнесена високим гранітним муром. 1918 у палаці спалахнула пожежа, перед тим був сильно пограбований. 1927 його залишки розібрали більшовики, використавши каміння для будівництва приміщення райкому партії у Тульчині (нині Вінницька обл.). Декілька вцілілих господарських споруд (збудовані 1912–15) у 1929 перейшли у відання медиків. 1935–36 на місці двох поверхів палацу зведено колгоспний санаторій кліматотерапевтичного напряму, підвальні приміщення залишилися без змін. Після 2-ї світової війни тут діяв військовий шпиталь для реабілітації льотчиків, а пізніше — санаторій для лікування хворих на кістковий туберкульоз. Нині тут функціонує Печерська обласна лікарня відновлювального лікування (75 ліжкомісць). Протягом року у закладі проходять реабілітацію понад 1500 осіб (жителів Вінницької обл. та ін. регіонів України). Поруч збереглися встановлені у період СРСР скульптури і чаша фонтана.

Від лікарні (колишнього палацу) до берега Південного Бугу ведуть кам’яні сходи, вздовж яких до 1920-х рр. стояли мармурові статуї. Одна з них збереглася донині поруч з залишками купалень, які колись були викладені мармуровими плитами. Уздовж узбережної частини парку — скелясті виходи кристалічних порід з дивовижними гротами і каскадами кам’яних брил. Русло Південного Бугу в районі паркової зони заповнено чисельними валунами, порогами та перекатами.

Свого часу на території парку було сформовано два типи садово-паркових ландшафтів: регулярний та альпійський. При створенні ландшафту регулярного типу застосовано штучні насадження на плакорі. Альпійський тип садово-паркового ландшафту базувався на природних виходах кристалічних порід крутого схилу долини Південного Бугу, мав значну площу і за характером насаджень був близьким до лісового. Застосування ландшафтного планування у 2-й половині 19 ст. відбулося шляхом створення між існуючими алеями декоративних груп одновидових чи змішаних порід дерев і чагарників. У парку зростає понад 60 видів і форм дерев та чагарників, зокрема червоний дуб, модрина європейська, клен сріблястий, липа серцелиста, ясен звичайний, ялина європейська, сосни австралійська та чорна, граб, берест, в’яз, каштан, кущі барбарису, бузку, бузини, калини, спіреї та ін. У складі фауни представлені лісові та водно-болотні види. Найчисельніші птахи. Із ссавців найчастіше трапляються білка, заєць. Парк відкритий для відвідувачів упродовж року.

Рекомендована література

1. Парки Вінниччини. О., 1972;
   Google Scholar Internet
2. R. Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Część II. Ziemie ruskie Korony. Wrocław, 1996. T. 9. Województwo podolskie; т. 10. Województwo bracławskie; Гудзевич А. В. Природно-заповідна Вінниччина. В., 2002;
   Google Scholar Internet
3. Клименко Ю. О. Зміни насаджень старовинних парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Вінницької області // Український ботанічний журнал. 2010. Т. 67, № 2;
   Google Scholar Internet
4. Воловик В. М. Етнокультурні ландшафти: регіональні структури і природокористування. В., 2013.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю