Підоплічко Іван Григорович

Визначення і загальна характеристика

ПІ­ДОПЛІ́ЧКО Іван Григорович (20. 07(02. 08). 1905, с. Козацьке Звенигородського пов. Київської губ., нині Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 20. 06. 1975, Київ) — зоолог, палеонтолог, палеогео­граф. Батько Володимира і Григорія Пі­доплічків. Доктор біо­логічних наук (1950), професор (1952), академік АН УРСР (1967). Державна премія УРСР (1975). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закінчив Ленін­градський ін­ститут прикладної зоології та фітопатології (нині Санкт-Петербург, 1927). Працював на Київській сільськогосподарській дослідній станції (1925—31); в Ін­ституті археології АН УРСР (Київ, 1934—41, 1945—47); Київському університеті (1939—41, 1945—59); в Ін­ституті зоології АН УРСР (Київ): завідувач від­ділу палеозоології (1935—41, 1947—73), директор (1965—73). У 1973—75 — директор Центрального науково-природничого музею АН УРСР (Київ). Член Президії НАНУ, академік-секретар Від­діле­н­ня загальної біо­логії (1966—70). Був за­ступником головного редактора УРЕ (1958—67). Очолював Комісію з охорони природи АН УРСР (1955—64), був за­ступником голови президії Республіканської ради Товариства охорони природи (1953—61). Наукові дослідже­н­ня: сучасна та викопна фауна; охорона природи; палеогео­графія; історія фауни та первісної людини, про­блеми вимира­н­ня плейстоценової фауни. Брав участь або керував роз­копками низки палеолітичних стоянок (Мізинської, До­браничівської, Чулатівської, Новгород-Сіверської, Межиріцької та інших). Результатом стала, зокрема, рекон­струкція двох побудованих із кісток мамонта жител пізньопалеолітичних мисливців (Межиріцького і Мізинського), які екс­понуються в Національному науково-природничому музеї НАНУ (ННПМ). Значною заслугою П. стало створе­н­ня музейного комплексу ННПМ і колекції його палеонтологічного музею. Ви­вче­н­ня плейстоценової тундро-степової фауни під­штовхнуло П. до заперече­н­ня четвертин­ного зледені­н­ня території України. Ці по­гляди вартували йому від­хиленої докторської дисертації, але, попри свою хибність (а можливо, саме завдяки їй), мали вплив на подальший роз­виток палео­екології та історичної фауністики. Про­блема стійкості фауни до кліматичних впливів — центральна тема наукового доробку П. Значний матеріал з історії формува­н­ня фауни України, зі­браний П., і донині не втратив свою актуальність.

Пр.: Матеріали до ви­вче­н­ня минулих фаун УРСР. Вип. 1—2. 1938—56; О ледниковом периоде. Вып. 1—4. 1946—56; Охорона природи на Україні. 1958; Коротка історія землі. 1958; Позднепалеолитические жилища из костей мамонта на Украине. 1969; Иcтория фаун и флор и основные про­блемы палеогео­графии антропогена // Природная об­становка и фауны прошлого. 1973. Вып. 7; Межиричские жилища из костей мамонта. 1976 (усі — Київ).

Літ.: Абелєнцев В. І., Путь А. Л. Дослідник природи України І. Г. Пі­доплічко // Екологія та історія хребетних фаун України. 1966; Шовкопляс І. Г., Молявко Г. І., Люрин І. Б. Іван Григорович Пі­доплічко. 1976 (обидві — Київ).

Л. В. Попова

Завантажити статтю