ПОЛТА́ВСЬКО-ХА́РКІВСЬКЕ СЕЛЯ́НСЬКЕ ПОВСТА́­Н­НЯ 1902 — масові збройні ви­ступи селян Харківської та Полтавської губерній. Від­булися 9 березня — 3 квітня 1902. Причинами пов­ста­н­ня стали без­земе­л­ля, обтяжливі викупні платежі, числен­ні податки. Воно роз­почалося у Красно­градському пов. в економії герцогів Мекленбург-Стреліцьких (с. Карлівка, нині місто Полтавського р-ну Полтавської обл.), де працювало 6 тис. на­йманих робітників, згодом поширилося на Богодухівський, Валківський, Полтавський пов. Охопило 336 сіл, зокрема у Валківському пов. — 18 волостей. Загалом у 4-х повітах селяни роз­громили 105 садиб і поміщицьких маєтків (у Красно­градському — 38, Валківському — 20). Ви­ступи селян су­проводжувалися захопле­н­ням і засіва­н­ням поміщицьких земель, руйнува­н­ням цукрових заводів, сільгоспмашин та іншого майна, вивезе­н­ням цукру, сільськогосподарської худоби. Харківські осередки партії есерів, РСДРП, РУПу брали участь у пропаганді серед місцевого населе­н­ня, намагаючись надати селянському руху організованості. Уряд кинув проти пов­сталих 9 баталь­йонів піхоти і 10 козацьких сотень. Керували каральними акціями губернатори, зокрема харківський — М. Смоленський. У ході збройних сутичок селян із каральними загонами пов­ста­н­ня було жорстоко придушене. До суду від­дано 992-х селян. Судові процеси проводили за зачиненими дверима у м. Валки (нині Богодухівського р-ну) і Костянтино­град (нині Красно­град; обидва — Харківської обл.). Московські адвокати, які мали захищати селян, ви­ступили із протестом проти втруча­н­ня влади у роз­гляд справи і від­мовилися брати участь у процесі, що викликало широкий су­спільний резонанс. 836 учасників ви­ступів засуджено до різних термінів увʼязне­н­ня. Селянські громади, члени яких брали участь у пов­стан­ні, зобовʼязали сплатити поміщикам 800 тис. рублів компенсації. Пов­ста­н­ня виявилося найпотужнішим серед 340 селянських ви­ступів на території європейської частини Російської імперії та серед 145-ти ви­ступів в Україні 1902.