ПОЛЬОВИ́Й Ренат Петрович (06. 10. 1927, Москва — 17. 09. 2008, Київ) — фахівець у галузі механіки, дослідник кобзарства. До 2-ї світової війни на­вчався в середніх школах Криворіжчини. Під час війни потрапив на Урал, де на­вчався в ремісничому училищі та працював токарем на військовому заводі. 1945–51 від­бував термін увʼязне­н­ня у виправно-трудовому таборі на Колимі. Згодом поселився на Кубані (обидва — РФ), де працював механізатором рибзаводу. Від 1953 мешкав у м. Констянтинівка (нині Кр­аматорського р-ну Донецької обл.), де працював на заводі скловиробів. Після закінче­н­ня технікуму та ін­ституту працював кон­структором, механіком, технологом. Роз­робив декілька технологій виробництва скляного волокна. Від 1972 працював у Київській науково-дослідній лабораторії базальтових волокон, від 1975 — на Ірпінському комбінаті «Про­грес» (Київська обл.). 1995–97 пере­бував в Ізраїлі, де роз­робляв технологію виробництва базальтового волокна (завершив 2001 в Україні). Ще проживаючи на Донеч­чині, часто від­відував в Києві скульптора І. Гончара, зна­йомився з його колекцією народного мистецтва, цікавився літературою з української історії та культури. Від 1982 був учасником народного хору під керівництвом Л. Ященка. 1988 став членом Українського культурологічного клубу, згодом — Української Гельсинської спілки. Збирав матеріали про кубанських кобзарів, які опублікував у книзі «Кубанська Україна» (К., 2002). Був зна­йомий з дослідниками кобзарства О. Нирком та Б. Жеплинським.